Шалене перо

Рецензія на поетичну збірку «Пісня Пісень»

Назва поетичної збірки Богдани Матіяш відсилає нас до старозавітної "Пісні над піснями" царя Соломона. І, дійсно, ці поезії можна назвати любовними гімнами, оформленими, за задумом пани Богдани, у верлібри. Однак ці гімни не є точним перелицюванням біблійних, авторка оспівує своє власне, часом неідеальне, кохання і веде за собою читача від земного раю, віднайденего біля коханої людини ("мені часом здається що можна безборонно взявшись за руки не втративши тіла бачити рай", 1 вірш збірки), через сади і пустелі (Розділи "Пісні саду" і "Пісні пустелі"), аж до межі, де закінчується земне буття ("Коли переступлю ту останню межу більш не скучатиму просто", останній вірш збірки).

У текстах відсутні знаки пунктуації, і якщо на початку це ірритує, то згодом починаєш розуміти, що коми і крапки були би тут штучними. Адже природа поетичного мистецтва переважно ритмічна, а вірші це музика чистого слова. І саме така відсутність перепон між словами дозволяє звучати збірці Богдани Матіяш подібно до літанії. Рядки плинуть повільно і лагідно, дозволяючи, зупинитися і зробити ковток повітря саме там, де це потрібно власне тобі.

Структурно збірка складається з 4 частин, кожна з яких присвячена важливим для авторки речам. Хоча і вся збірка цілком має одну тематику, але кожен окремий розділ наділений власною ритміткою, тематичними і образними рефренами.

Пісні любові

Цей розділ збірки це одне суцільне зізнання у любові. Подібно до музичних варіацій, де головна тема оспівується на різні лади, вірші цієї частини збірки варіюють оспівування теплого, не болючого кохання, ніжності та вдячності. Навіть символи кочують із одного тексту в інший. Так, раз за разом авторка повертається до образу саду, де дерева і рослини пахучі і сповнені соком, до лагідних оленів, терпкого запаху ірисів і сірої години перед світанком, коли так щемно на серці і хочется молитися і дякувати Бога за те, що є, було і буде. Авторка дуже пантеїстична у своїх віршах, вона обожествляє природу, наліляє її власною душею. Лірична героїня розуміє, що може віднайти спокій і любов лише в святилищі природи.

Пісні саду

Цей розділ присвячений пошуку едемського саду, де немає страждання і болю. Однак тема пошуку перекликається із темою вдячності богу. Таким чином, лірична героїня, як і будь-яка людина шукає кращого, але вже розуміє безцінність того, що було їй подаровано. Ніби медитуючи у прохолодному літньому саду на світанку вона перераховує усе, що є благословенного в її житті : голос, щоб співати, очі, щоб бачити, зірки, що спостерігати, дощ, щоб напоїти спрагле горло. У кожному вірші звучить прийняття і прощення. Вона не прагне шукати щастя зовні і вишукувати книжкових істин, адже шлях до цього джерела не лежить через чужі доктрини. «Пізнай самого себе» - так написано у храмі Аполлона в Дельтах, для того, щоб побачити світ таким, якій він є, і віднайти спокійне щастя не потрібно притримуватися певних догм, достатньо просто зазирнути у себе самого достатньо глибоко.

Пісні для Богородиці

Цей найменший розділ збірки особливо нагадує псалмодію. 7 віршів присвячені Богородиці як символу жіночності, материнства та жертовності. Лірична героїня просить прихистку і захисту у найсвятішої і найсвітлішої.

«колись зніму зірку з одягу Богородиці а взамін

своє життя мале і просте складу їй до ніг..»

 

Пісні пустелі

Останній розділ збірки ніби підсумовує всі провідні мотиви, які авторка розвиває у попередніх частинах. Скоріше цей розділ можна було би схарактеризувати як сумний, більше місця приділено світлій печалі. Богдана Матіяш роздумує про шлях кожної людини через пустелі життя, які однак наповнені оазами – любов’ю, коханням, дружбою, сміхом. Попри всі радості і печалі ми всі приходимо до межі, яку не в наших силах не переступати. Проте поетка не дивиться на цей очевидний фінал життя песимістично, можливо журливо, з надією на Інше, що очікує попереду :

 

«вже аж там вже аж колись коли переступлю ту останню межу

а вона побачу виявиться насправді найпершою говоритиму так

вільно так просто і легко що здасться співатиму вже аж там»

 

Збірка викликає асоціації з прозорою крихкістю, невагомою красою, дуже ламкою і дещо інтровертною. Але все ж таки ця краса залишається чужою, хоч при цьому і не менш вабливою. Можливо тому і такою вабливою, що зовсім чужою. Збірка скоріше схожа на інтимну сповідь, яку ти випадково підслухав. І хоча чужі таємниці інтригують, стає дещо ніяково від того, що ти почув щось потаємне, не призначене для тебе.

Письменниця Тамріко Шолі зробила дуже круту річ: поспілкувалася зі 100 жінками, де було обговорено чоловіків, страхи, перемоги та поразки, розчарування, не розуміння батьків і багато-багато всього, що хочеться сказати, але соромно чи просто не наважуються запитати. До кожної людини потрібен власний підхід, аби розмова полилася в потрібному руслі й без стресу для всіх. Як на мене, авторка справилася з поставленою задачею. А що там далі, зараз усе відкрию.

Якщо сильно не вдаватися у подробиці, то в середині знайдемо 14 особливих інтерв*ю, що Тамріко взяла в звичайних жінок, що так само як і ми встаємо зранку іноді з великим бажанням залишитися в ліжку, з щоденної рутиною у вигляді, школи, університету, роботи, коли з батьками певні конфлікти і тебе не чують, коли дуже хочеться, але блїшся зробити крок у невідоме, бо ніхто не дає гарантій, що там тебе чекає. Знайшли щось що так схоже на вас? Тоді книжка точно не стане тією, що читається тільки " для галочки". У цьому книжковому сундуку історій побачиш себе саму сьогодні/завтра/післязавтра. 

Звичайно, ми всі різні й в кожного власні вподобання, погляди на життя, мислення, вираження емоцій та навіть манера розмови у кожного своя, особлива. Та кожній хочеться бачиться поруч людину, з якою страх показатися дивною чи якоюсь не такою відступить на другий план і ви згадаєте про це навіть не з ним/нею. А просто сміятися до коліків у животі чи сліз. Ніжно торкатися носом у плече, вдихаючи знайомий запах. Робити шалені вчинки, за які не осудять, а зроблять разом з тобою і згадуватимуть з посмішкою. Будуть міцно тримати за руку, коли страшно чи здаватиметься, що все дуже погано і не має сенсу щось робити далі. І просто любити. Без будь-яких упереджень. Адже ми змінюємося і змінюємо, коли є заради кого і той/та вболіває за тебе можливими і надможливими способами. Це дуже круто. 

Але буває й так, що ваші шляхи росходяться. Ви виросли із відносин, або почуття вже не до того. Це нестерпно усвідомити і хочеться втекти від проблем, а вони якось самі собою вирішаться. У дитинстві ми вірили саме в таку солодку мрію, та ми виросли і настав час не тікати. Вдихнути і зупинити все те, що тягнеться не один рік, а ми все думаємо, що якось усе зміниться. Однак навіщо жити в постійному відчутті, наче все проходить повз і хочеться сидіти та ридати від безвихіддя.

Якщо брати акцент на враження, то одна цитата в книгі сама за мене сказала так, що  краще не було б.

"Понять - не значит разделять эту точку зрения, но уважать. Уважать - не значит поступать точно таким же образом, но позволить людям быть такими, какие они есть, для того чтобы они позволили это и тебе"

Якщо вас відлякує, що тут виключно жіночі соплі і така книженція не варта уваги навіть однієї сторінки, то дуже помиляєтесь. Хоча , можливо, вона зачепила у поєднанні з тим, що смакувала кожну нову сторінку повільно, але вдупмливо, не посмішаючи. Подібне трапляється рідко, оскільки не люблю розтягувати читання на великий термін. Але вона було того варта. Дуже варта.

 

Сьогодні хочу розповісти про збірник віршів, який зі мною подорожує не одне місто декілька років. Ні, не набридає таскати з собою. Кожна сторінка просякнута палітрою емоцій, відчуттів, знайомих кожному. Часом може ставати сумно, часом потоки сліз беперервно котитимуться, бо болітиме як за себе; часом сміятиметеся, впізнаючи всі провтики життя у себе ж. Знаю точно, ця дівчинка не залишить вас осторонь своєї чуттєвої прози. Як сталося зі мною. На довгі роки.

З інтернету

Аліна Астровська - ведуча тревел-шоу "Орел і Решка. Морський сезон" і "Орел і Решка. Дива світу", співачка, поетеса та людина з океаном в очах. Відома тим, що була солісткою в українській girls-band "Real O", брала участь у програмі "Герої та Коханці", де хлопці змагалися, що покорити її серце. Щира, завжди відкрита до всього й несе добро братів наших менших і піклування про природу.

Про назву

Як говорить сама Аліна, до того як відкрити, вона була Моё, після цього стала Твоё, а після того, як буде закрито останню сторінку Наше. Здвалося, звичайні слова, які ми кажем найдорожчим людям, але з певним сенсом, що відкривається на певному етапі книги.

Про дизайн

Обкладинка виконана в лаконічному білому стилі, що додає вишуканості самій книзі та сконцентровує на головному слові "Моё", не відволікаючи потенційного читача від процесу знайомства з віршами, які вдало переплітаються з дуже красивими ілюстраціями художниці Вікторії Салової. Хоч на листівки та відправляти близьким поштовими голубами.

  

Про наповнення 

На нас чекає 85 віршів про все, що так щепливо відгукуюється в серці. І не важливо на якій зараз відкрита книга, які емоції переживаються на одинці. Аліна чесно та щиро розповідає, оголюючи душу про все наболівше: біль, зраду, розчарування, апатію, відчай, щастя, піднесення і любов. Саме з великою любов*ю була створена книга і просякнута на кожному рядкові. Часом ви будете помічвти як сльози коться по щоках, від того як усе таке знайоме. Але не бійтеся. Буває роблять боляче, сильно боляче, відвертаються в ситуаціях, коли гостро потребуєш підтримки чи коли хочеться поставити велику крапку та завершити з усіма і всім. Прийміть, подякуйте за такий досвід, посміхніться та відпустіть, полегшено крокуючи все далі. Життя триває і все найкраще попереду.

Враження 

Як писала раніше, збірка засіла так міцно в серці ще тоді, коли була тільки в електронному форматі без такою красивою обгортки. Та це ніяк не заважає насолоджуватися не один уже день, перечитуючи знайомі серцю слова. Практично кожен другий помічено як най-най. Насолода для очей, вух та тактильних відчутів. Щоб відчути поезію у звучанні автора, пропоную переглянути невеличкий фрагмент з творчого вечора Аліни та декілька віршів. Enjoy!

Не обещайте, если не сильны!

Если вам кажется,что обстоятельств много,

Если вы думаете, что свобода -

Всего лишь слово из семи! 

Не говорите - я с тобой! 

Если не чувствуете рядом душу.

Когда нет тела, можно изменять?...

Нет, не прошу ответа! Только - слушать! 

Не предлагайте сердца и руки, 

Если вам непонятен "процедуры" смысл!

Вы отдаетесь полностью и не взаймы, 

Вы дарите себя, как остров, сушу!

И пусть на этой дарственной земле 

Любовь построит ценности и веру -

Она всегда нужна нам в голове,

Чтобы тушить вдруг вспыхнувшую серу. 

Я умоляю вас не убивать 

В глазах любимых детскую наивность!

Её потом не обрести и не достать 

Из сердца, что под танком исказилось! 

Прошу вас, помолитесь всем богам,

Если надумали кого-то уничтожить...

Но знайте, хуже не бывает, чем остаться "сам на сам"

С противным запахом предательства на коже.

*****

 

Я терпіти не можу дим,

Ти у ньому завжди зникав.

З сигаретою, як фіктив, мовчки емітував свій вплив.

Боже, смішно коли для всіх надягають кліше з піску.

Я гадала, що серед розумних

Я обідаю і живу.

Ходиш по головах всіх тих, хто тобі аплодує за жах.

Вони теж тремтять, як в ти,

Коли ковдрою вкриті на сам.

Досить! 

Розмалювала все я у чорне та своє панно -

Кожен має свій хрест і гріх.

Хоч би кожен молив про добро!

                                                                        

"Франческа" - книга, ставша відкриттям Книжкового Арсеналу 2018-го. До того часу, не відомий автор, Дорж Бату, за одну мить увірвався до сучасної літератури. І так міцно засів, що через рік подарував для читачів ще одну історію-продовження про пригоди гарячої на слівце сицілійки, яка стала своєю не в одному серці. У моєму також. Але про це ми поговоримо трішки згодом, а поки - хто такий це такий Бату і до чого тут узагалі якась Франческа?

Дорж Бату - (справжнє ім*я Андрій Васильєв) у минулому присвятив близько 10 років українській журналістиці. За походженням бурятин-монгол. На даний час є працівником НАСА, де разом з напарницею Франческою коректує траєкторію польотів. По самій лише біографії Доржа можна писати не один том, що, сподіваюсь, скоро буде. А зараз на передній план виходить та, про яку все це й починалось.

З самого початку пані Ф наглядно показує - з нею буде: а) дуже весело, дуже, б) коли їй буде погано, то всім погано, в) вляпатися в яуцсь історію, то друге ім*я нашої Чессіни. А так, звичайна собі сицілійська дівчинка, що хоче довести всім, що вона все сама може. Можливо, все дійсно так, але смішних ситуацій точно більше ) І як її ото не любити?

Та попри все, вона може викидати таке часом постійно, що подібне влучить своєю шаленою ідеєю тільки до її світлої голівоньки. До книги я думала, що дівчинка-біда міцно ходить по п*ятам за моєю скромною персоною. Однак Франческа перевершить будь-кого і не один раз на день. Впевнена, зараз ви думаєте, ну і що? Такий повно-повнісінько й нема чого спирати всі гріхи світу на одну дівчинку. Ні кого не засуджую, але її напарнику, нашому Джорджіо точно не пощастило увесь тиждень випробовувати на собі всі 150 відтінків франчесчиного клубку емоцій. Не кожен зможе, а він ще той міцний горішок, хоч буває спідометр спокою зашкалює не в тому напрямку. Але ж це Франческа, окраса всього головного штабу. Без неї то все не те та і про кого б ми тоді читали не один день, заливаючись слізьми від безглуздості ситуацій, що не дають сумувати на роботі. Чи ви думали працівники в Національнлму управлінні з аеронавтики і дослідження космічного простору нудбгують та рахують дні до вихідних? Запевняю, усі би таку роботу та з такою командою і в вогонь, і в воду.

І не зважаючи на таку народну любов у букстаграмі та за межами, знайомство з книгою відкладала у довгий ящик. Знаєте, буває відчуття, коли і хочеться, і не дуже. Момент невизначеності. Чи підхопить тебе на хвилі суцільного захвату чи потонеш у бурі розчарувань. Погодтесь, не кожна книга, що оспівана більшістю є такою крутою, аж хочеться кинути все і читати-читати-читати. Якщо з вами не траплялося такого радісного піднесення від читання чогось нового, щиро раджу приглянутися до Франчески. Усі сумніви та погані передчуття залишилися позаду перших 34 сторінок, а далі - суцільне задоволення до самих фінальних слів. 

Заливистий сміх від казусів, що трапляються з нашими героями у режимі нон-стоп щогодини, щодня, щотижня і так до безкінечності подарують по-перше, гарний настрій на цілий день, а то й тиждень, по-друге, можна розтягувати знайомство з книгою не на один раз і тоді ви постійно не будете ввазати себе незграбним чи переможцем по життю, оскільки парочка Джорджіо і Чессіни не дадуть збрехати - часом, щоб когось підтримати, зовсім не обов'язково давати пораду. Вистачить поплакати чи посміятися разом. У житті важливо мати підтримку, що дозволить поплакатися в плече чи разом вплутуватися в якісь дурниці. Без цього ніяк. Бережіть таких шалених людей у житті.

P.S. там ще такі класні ілюстрації в середині. І обкладинка чого варта )

 

 

 

Грудень - це завжди про атмосферу свята, новорічних пісень, затишних здибанок з друзями та класних книг. Про останнє зараз і піде розмова. Окрім усім знайомого Гаррі Поттера, смішної Бріджит Джонс, дядька Чарльза Діккенса та багатьох інших, пропоную свою 4-ку. Вони не зовсім пов*язані із зимовою тематикою, але точно зроблять вам не один вечір захопливого читання у світі фантастики, нон-фікшн, шаленства та хюгі-настрою.

"Маленька книга хюге. Як жити добре по-данськи" Мік Вікінг

Видавництво: КСД

Кількість сторінок: 288

Здається, про неї говорили всі, кому не лінь декілька років тому. Особисто мені не хотілося на хвилі шаленої популярності кидати всі справи та бігти купувати. Та ця крихітка варта своєї уваги. Візуально оформлена дуже стильно, світлини підібрані просто ідеально, хоч бери і фотографуй в інстаграм. Компактна у носінні, тому можна і в метро, і в потяг, і просто під ковдрою. Приємний післясмак також залишиться і після читання. Написана легкою мовою, без супер наукових термінів, які могли бути, оскільки автор працює в Інституті дослідження щастя в Данії. Данія вважається найбільшим епіцентром гарних емоцій на квадратний метр. І не потрібно мати в кармані багато грошей, аби створити ламповий настрій. Достатньо завжди мати під рукою хюгі-валізу зі свічками, смачнючим шоколадом, улюбленим чаєм, книгою, фільм/серіал, теплий светр, вовняні шкарпетки, ковдра і музика. Варіантів безліч, головне тільки бажання.

 

"Варта!Варта!" Террі Пратчетт

Видавництво: ВСЛ

Кількість сторінок: 416

Безпрограшний варіант за будь-яких обставин. Не важливо з якої починати знайомитися книгою пана Пратчетта (особиста порада - читайте в тому порядку, що випускає Старий Лев, так зручніше), впевнена, без гарного гумору, улюбених персонажів та захопливого сюжету точно не залишитесь. Тут також офромлення виконано на вищому рівні, що дуже тішить. Конкретного головного героя не зустрінете, бо кожен мешканець славнозвісного Анк-Морпорку має власну інтерпретацію тієї чи іншої історії. Але коли над містом з*являється дракон, якому до одного місця на правила, на допомогу приходить четвірка вартових. Кожен зі своїми тарганами в голові, але за свого напарника готові піти і у вогонь, і у воду, що не одноразово буде. Бо це ж дракон, який ще й на додочу хоче стати володарем цілого міста? Хто стане переможцем і чи всі залишуся живі дізнаємось тільки у фіналі. Читається настільки легко, що аж не віриться що реально є такі книги. Ковтнути можна за декілька днів. Дуже рекомендую!

 

"Повний безлад" Вуді Аллен

Видавництво: ВСЛ

Кількість сторінок: 176

Усі знають Вуді Аллена як видатного режисера у сфері кіноіндустрії, але книга покаже нам цю багатогранну людину по той бік камери, у кріслі за письмовим столом. Цікаво, на скільки вдало буде виконання у ролі письменника. Оповідання, есеї, короткі оповідання - кожен знайде щось для себе. Уся начинка побудована  на відмінному гуморі, вибуховою фантазією, авторською мовою, яку не сплутаєш ні з якої іншою. Також додається аналізування всієї людської подоби у вигляді психологічних та психічних вибриків. Усі ми не без цікавинки. 

 

"Право на помилку. 25 успішних жінок розповідають про те, чого їх навчили власні помилки" Джессика Бекол


Видавництво: #книголав

Кількість сторінок: 272

На перший погляд, може здатися, що це чергова писанина про важливість жінок у суспільстві, або як часто кажуть, попахує фемінізмом. Однак не про це у книзі головне. Тобто, без жіночої  сили/підтримки точно не обійтися і не варто списувати все на внутрішню слабкість. Та робити помилки може будь-хто. І часом буває дуже страшно усвідомити це та йти далі як ні в чому не трапилося. Погодьтеся, кожен стикався з подібрим. Для мене самої це не пусті балачки. Усі 25 історій з книги доведуть, що помилятися не те щоб, лячно, а природній процес, що не обов*язково закінчується повним провалом. Після кожного падіння вони підіймалилися, робили ривок далі  та досягали невидимих висот. Ти так також можеш. Тільки вір у себе та never give up.

Проект “Літопис самовидців: Дев’ять місяців українського спротиву” мав на меті висвітлити в хронологічній послідовності процес самоусвідомлення нації, що відбувся від листопада 2013 року по літо 2014. Основні хронологічні вузли узагальнено можна сформулювати так:

 

  • початок акції протесту, мирна демонстрація, 
  • розгортання відкритого протистояння;
  • агресивні дії влади, що призводять до активного спротиву;
  • повалення режиму, перехід влади до рук протестувальників;
  • початок антитерористичної операції.

 

Першою датою в Літописі є 24 листопада 2013 року – твердження Ольги Духнович “Почему я пойду на Майдан”. Багато людей мали прийняти для себе рішення щодо участі в подіях на Майдані. О. Духнович стверджує, що цей час – період формування цілісності нації.

30 грудня 2013 року відбувся силовий розгін людей на Майдані, а вже 1 грудня Anastasiya Novitska висловила думки тих українців, які гостро стали усвідомлювати свої права: “Я ВИЙДУ ЗАВТРА, ЩОБ СКАЗАТИ: Я – УКРАЇНКА. І Я – ВІЛЬНА!”.

Звичайно, що окремою сюжетною лінією проходить осмислення світогляду тих, хто сповідує інший ціннісний світ: “Одни из нас выносят деньги из банковских касс, создают очереди на автозаправках, срочно закупаю годовой запас макарон и судорожно мечтают об эвакуации. Себя, денег и макарон. У некоторых это даже уже получилось”.

У спогадах після силового розгону увага зосереджується не на фізичних труднощах, хоча й вони мають місце, а на внутрішніх відчуттях: “Нам дуже хотілося свободи. Але справжня свобода полягає в тому, щоб змінювати те, що у твоїх силах. Як слушно сказала моя подруга, цей майдан став найкращим тестом на дорослість. Чи зможеш ти бути корисним для інших, чи просто сидітимеш на «євродивані»?”

Ще однією точкою переосмислення подій стало прийняття законів 16 січня 2014 року. Люди замислились над метою Майдану, його ефективністю тощо. Оксана Забужко твердить, що ключовою стало усвідомленням народом своєї лідерської місії: здатність взяти відповідальність за майбутнє життя.

Sashko Liutyj (28 січня 2014 року) відзначає, що події на Майдані стали індикатором людяності: “І незалежно від того, чим вона закінчиться, ця революція вже остаточно поділила людей не лише на своїх і чужих, прогресивних і відсталих, а що більш важливо – на тих, хто має серце, і тих, хто ніколи його не мав”.

19 лютого відбулась зачистка Майдану. Більшість спогадів спрямована на переживання фізичних травм, смертей.

Як слушно заважила Галина Пагутяк (5 березня 2014), гасло: “Борітеся – поборете, вам Бог помагає”, що пролунало з уст Сергія Нігояна на всю країну, стало своєрідним детонатором почуття морального обв’язку перед країною, народом, і, нарешті, самими собою.

Друга хвиля ідентифікації себе як частини однієї нації відбулася навесні, коли розпочалась неоголошена війна. Настав час чіткого розмежування, хто є друг, а хто – ворог. Після відчуття пробудження власної гідності на національному фоні прийшла пора закріплення результатів.

Загалом, можна сказати, що дух спротиву, який пробуджувався в перші дні Майдану, з настанням літа (а з ним і повноцінних воєнних дій, навіть не прихованих за зеленими нейтральними уніформами) зміцнив українську націю.

 

Підбуртна Діана

 

 

Вільний час, цікава книга, чашка солодкого фруктового чаю — і весь світ зачекає. Читання увійшло в моє життя з чотирьох років і укорінилось настільки міцно, що, здається, займає чи не кожну вільну хвилину. Росла я, поступово «дорослішав» обсяг і зміст творів: «Колобок» еволюціонував у «Тореадорів з Васюківки», а ті в свою чергу —  в детективи й романи.

Детальніше...

Книга молодої львів’янки Наталії Матолінець «Варта у Грі» є типовим зразком міського фентезі.
Роман опублікований у видавництві АССА у 2018 році, отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя».

 Власне, я обрала саме цю книгу, щоб показати ще одне нове ім’я. Українська література має досить мало (точніше, майже не має) творів у цьому, безперечно, цікавому і популярному жанрі, і ця книга є таким собі новаторським пошуком.

Коротко про хронотоп, фабулу і образи. Темна чаклунка Варта Тарновецька доволі спокійно жила у Львові: працювала у кав’ярні, зустрічалась із друзями та часом потрапляла в сутички зі світлими магами. Ці сутички цілком очікувані, адже суспільство ділиться  на тих, хто володіє магією, і звичайних людей. Серед них є маги, які живляться емоціями, алхіміки, сила яких напряму залежить від наявності чарівної крейди, і відьми — експерти в зіллях, зібрані у два шабаші — молодший і старший. Чаклуни в свою чергу поділяються на світлих і темних. Світлі маги живляться позитивними людськими емоціями, збільшуючи їхній запас у суспільстві, а темні – навпаки черпають силу з негативних – страху, болю, гніву, примножуючи їх. І все ніби усталено і пливе за течією. Але життя Варти круто змінюється з появою золотоволосого незнайомця і ще однієї обставини. Раз на сто років у світі проводиться кривава Гра, битва темних та світлих, мета якої — визначити, чия чаклунська спільнота буде мати першість у Центральноєвропейському конгломераті, а отже, і владу на наступні сто років. Деякі обдаровані мріють брати в ній участь, аби показати свої вміння і відвагу. Але ціна дуже висока. І заплатити її готові не всі. А деякі, як і Варта, затягнуті у павутину інтриг проти своєї волі, змушені змагатися не тільки за перемогу «своїх», а й паралельно за своє життя у цій масштабній грі людськими долями. Попереду в неї мітки, які чекають чародійської крові, історія про демона та про те, що сталося сто років тому і кардинальна зміна світогляду.

Сюжет має риси, притаманні детективам і пригодницьким романам: героїню-бунтарку, яка ділить світ лише на чорне і біле, таємничого іронічного героя, сутички, інтриги, таємниці роду.

Загалом, книга дуже гарно передає атмосферу Львова, міське життя,та і життя сучасного суспільства в цілому. І особливо цікаво спостерігати цим через призму дівчини-максималістки, порівнювати її життєву позицію з особистою, відкривати щось нове, та хоч на мить повірити в те, що наша сіра реальність таки може співіснувати з магією.

Діана Підбуртна

Підбуртна Діана, студентка 4 курсу групи ФУб-1-17

Зі шкільного курсу літератури я твердо запам’ятала: герої бувають позитивні й негативні, головні й другорядні, а ще ліричні, але то в віршах, а дійові особи — це герої драм. Звичайно, слово «персонаж» теж фігурувало, але було радше синонімом до «героя», ніж самостійним терміном. Цього було достатньо на уроках, на олімпіадах, на ЗНО. Відчуття якоїсь неправильності прийшло вже на першому курсі університету. У викладачів явно була своя система вживання термінів, досі недосяжна для вчорашніх школярів.

Як говорить Літературознавчий словник-довідник, з шкільним поясненням, а отже синонімією, все в порядку: «Герой літературного твору, або Персонаж — дійова особа, образ, широко і всебічно зображений, наділений яскравим характером, окреслений взаєминами з довкіллям, зв’язками із соціальним, національним, історичним контекстом. Розрізняють головних та другорядних, епізодичних Г. л. т. Так, у романі у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” головним постає однойменний персонаж — легендарна піснярка з часів Хмельниччини, носій чільної ідеї твору. Поряд з нею зображені другорядні герої (Іскра, Гриць, дяк та ін.). У сучасній літературі спостерігається процес дегероїзації літературного образу, пов’язаний з деперсоналізацією людини в суспільстві (“новий роман”, “література абсурду” тощо). Г. л. т. літературна критика ще розмежовує на позитивних, які правлять за зразок читацькій аудиторії, та негативних як втілення аморальності, антилюдських рис, однак такий поділ — досить умовний. Показовим у цьому плані може бути образ Чіпки Варениченка у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, де зображено месника за людську кривду, борця за правду і водночас убивцю, “пропащу силу”. В ліриці Г. л. т. називається ліричним героєм або ліричним суб’єктом» [1].

Отже, герой = персонаж = дійова особа. Герої розділяються за функціями в творі, тобто за значимістю, і за рисами характеру, а значить вчинками на благо чи навпаки.

Тим часом тут же знаходимо деяку невідповідність: «Персонаж (лат. persona – особа, фр. personnage – маска актора) – постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, особин тваринного світу в казках, байках, притчах та деяких інших жанрах також називають П. деякі літературознавці ототожнюють П. з героєм, вживають ці слова як синоніми, тому мовлять про “літературних героїв”, допускаючи логічну суперечність, коли класифікують героїв на “позитивних” і “негативних”, адже смислове наповнення поняття “герой” включає такі моральні чесноти, як відвага, хоробрість, самовідданість (чи навпаки), концентрація типових для свого часу якостей, виділення з-поміж мас. Натомість П. – експресивно нейтральне поняття, яке означає постать літературного твору з будь-якими психічними, особистісними якостями, моральними, ідеологічними, світоглядними переконаннями – постать як текстуальну позицію, антропо-морфологічно окреслену, незважаючи на те, чи мала вона свого прототипа, чи цілковито витворена митцем (Ярослав Мудрий і Сивоок у П. Загребельного) [2].

Отже, (літературний) герой ≠ персонаж = дійова особа, бо герой — це хтось, наділений яскравими позитивними рисами. Автори також додають уточнення «чи навпаки», тобто це може бути хтось, не наділений виключно позитивними рисами (тоді вони суперечать самі собі).  Для цього в літературознавстві придумали терміни «протагоніст» і «антагоніст». Але чи може бути герой негативним? Звернемось до етимології. З давньогрецької «герой» (ἥρως, hḗrōs) — напівбог, уславлена людина, захисник. Міфи і легенди робили центральним персонажем, тобто оповідали історію про саме позитивного, сильного, мужнього воїна, який позбавляв світ від чудовиськ і захищав людей. Паралельно з ним, звичайно, могли діяти негативні особи, але вони не були основою розповіді. То чи правомірний є поділ героїв на позитивних і негативних? З точки зоре етимології — ні. З точки зору літературознавців, які живуть в часи, коли культурний контекст і плин часу згладили і узагальнили значення слова — можливо. Але, на мій суб’єктивний погляд, саме розмежування персонажів на антагоністів і протагоністів є доцільним (до цього зрештою доходять укладачі словника-довідника). Звичайно, ми не відмовляємося від терміну «герой», але і широке його вживання зумовило розширення значення слова, а отже не завжди правильне його вживання.

Слово «персонаж» є більш універсальним. Етимологічно воно походить з французького «маска актора» (а туди прийшло з латини і очевидно має стосунок до давніх драм, де актори вдягали маски, щоб показати емоцію). Тобто маємо певний характер, який не обов’язково позитивний чи негативний, точніше, ми не знаємо цього. Якщо з давнім епосом все було зрозуміло, там описували лише добро і зло, чорне і біле, то сучасна література стала більш гнучкою і набула здатності забарвлювати персонажів в різні тони та напівтони. Ми не можемо стверджувати, що той, чиє життя чи пригоди описані в творі, буде однозначно позитивним, а тому — назвати його героєм. Тому використання слова «персонаж» є термінологічно правильним у тих випадках, де слово герой недоцільне. Це стосується і головних і другорядних персонажів (не героїв).

В цьому ж таки довіднику бачимо пояснення терміну «персонаж», як і терміну «герой» поняттям «дійова особа». Визначення ж «дійової особи» в словнику не знаходимо.

Звертаємось до інших джерел. СУМ пропонує нам таке визначення: «Дійова особа: а) учасник якої-небудь події, справи. Генерал безліч знає історій про село, про свої юнацькі роки.. В кожній історії генерал сам брав участь, факти всі перевірені, дійові особи не вигадані (Юрій Яновський, I, 1958, 340); б) персонаж, герой драматичного твору. О. Корнійчук показав дійових осіб у гострому конфлікті. Зіткнення.. двох характерів — Огнева та Горлова — і становить основу сюжету п'єси [«Фронт»] (Укр. рад. драма, 1957, 79) [3].

 

Як можемо спостерегти, навіть словники не дають чіткого розмежування понять. Найбільш прозорим і однозначним мені здається термін «дійова особа». Якщо це учасник будь-якої події, то можна було б припустити доречність вживання терміну для характеризування учасників творів, заснованих саме на дії (це, звичайно, драма, здебільшого прозові твори).

Але як тоді бути з поезією в прозі? Тут виступає наперед дійова особа чи, все ж, ліричний герой? А якщо дії як такої немає, але є опис настрою? Тоді на допомогу приходить «ліричний герой», адже лірика — завжди лірика, навіть якщо для її матеріального вираження використана прозова форма. Знову бачимо, що слово «герой» набуло ширшого значення (бо чи можна назвати лермонтовського Демона героєм?).

На жаль, термінологічна проблема розмежування понять «герой», «персонаж», «дійова особа» існує досі. Можливо, її вдасться вирішити тоді, коли ще з шкільної парти будуть пояснювати правильне значення цих слів, а не узагальнювати і змішувати різні речі просто для зручності.

Список використаних джерел

  1. Літературознавчий словник-довідник у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 222-223
  2. Літературознавчий словник-довідник у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 532-533
  3. Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 302