Шалене перо

Уявіть, що ви пливете довгою, геометрично неправильною річкою, яка час від часу змінює свої необроблені газоном краї на волохаті кущі чи сплутані листям дерева. Що виходить: ви одночасно весляр, кермувальник, плавець і людина? Навряд чи навіть нахабний вчинок неслухняних рук, які випадково вронили знаряддя руху, змінили б статус подорожнього річкою: він залишився кермувальником, плавцем і людиною. Приписів його діяльності можна робити безліч: подаруйте йому книгу, і він стане читцем. Розрум’яньте холодну глину, і його особа перетвориться чи то на скульптора, чи то на будівничого. Навіть пулени зробили б з загадкового незнайомця барона або, принаймні, успішного крадія (за умови його шрамованих рук і непраної з місяць сорочки).

Джордж Орвелл у своїй антиутопії якось сказав: «Абсолютно біле, як і абсолютно чорне, здається якимось дефектом зору». Звичайно, ця цитата має безліч потрактувань, однак я використаю лише те, яке пасуватиме найбільше до теми роману, що устаткувався у заголовку статті: сутність речі не вміщує у себе якийсь один компонент, який її характеризує, оскільки саму річ характеризують ті компоненти, з яких вона витворена. Саме тому ми спокійно можемо апелювати до того, що хмари, які ми звикли вважати білими, насправді мають відтінок жовтизни у перемішку з синявою, а чоловік, що рухається гирлом несиметричної річки хто завгодно, але не просто весляр чи барон.

Так складають стосунки між речами і у мистецтві, бо зразок повинен бути кращим за дійсність. Музика неможлива без слів або нот, так само як література без образів. Ми можемо свистом зімітувати пташину пісню, але робимо це за наперед сконструйованою нашим мозком технікою, яка підказує нам, де підкопилити губу, а де ворухнути трохи язиком, аби звук видався дзвінкішим.

Життя, як і будь-який літературний твір, математично складне та відносно обчислювальне. Роман Трейсі Шевальє «Дівчина з перловою сережкою» не виключення принаймні тому, що, окрім сюжетних надбудов, читачу пропонується опанувати мистецтво живопису.

Уявімо собі темно-синій фон, який переливається в залежності від позиції глядача. Темний простір порушує світла точка-акцент у вигляді голови, шиї та плеч, які разом складають фігуру молодої дівчини. Її обличчя кольору слонової кістки, на голові міцно змотана блакитна тканина, яка відкриває ліве вухо, та її продовження: жовта, спадаюча до лопаток матерія. Погляд дівчини заховав у собі здивування, загадковість і ледь помітний настрій флірту. У вусі виблискує перлинна сережка, на яку щойно потрапило світло. Так це описала я, черговий реципієнт художнього твору.

Ян Вермеєр, чию творчість авторка роману «оживила» у художньому тексті, дещо по-іншому бачив свою натурщицю. І він зафіксував її образ на картині, на якій зберігся запах лляної олії та Делфтського каналу.

«Портрет не був схожий ні на одну з його колишніх картин. На ньому була тільки я - голова і плечі, - і не було ні стола, ні штор, ні вікон, ні пуховок - нічого, що могло б відвернути увагу. Очі у мене були широко розкриті. Обличчя - освітлене, крім лівої сторони, яка залишалася в тіні. На мені було коричневе плаття і жовтий з блакитним головний убір, який робив мене несхожою на себе. Це як ніби була якась інша Гріт - з іншого міста або навіть з іншої країни. Фон картини був чорний, і тому я виглядала якоюсь самотньою, хоча явно на когось дивилася. Здавалося, що я чогось чекаю, знаючи одночасно, що цього не станеться», - такою була спроба описати дівчину з перлинною сережкою британської письменниці Трейсі Шевальє.

Одна дівчина, проте категорично різні описи.

Звернімося до нашого човняра, якого давно можна було б висадити на сушу. Він для кожного з подорожніх, які або зібралися прати на березі річки, або кидати камінці у воду, буде тим, ким вони його зроблять. Але для аналізу будь-кому з них потрібна певна кількість речей, завдяки яким зробляться висновки.

Нехай наш подорожній буде трохи сп’янілий: він в’яло рухатиме веслом і співатиме якусь тільки йому зрозумілу пісню. На ногах у нього будуть взуті усе ж ті пулени, про які згадувалось вище, а голову прикрашатиме трохи притрушений крейдою капелюх.

«Знову ці феодали нап’ються свого женеверу і лютують, псуючи нам воду», - скажуть пралі.

«О, це ж справжній барон! Сам однісінький!», - скажуть діти.

«У черевиках доволі довгі носи… Певно, його статок складає більш ніж одну козу і гарного породистого коня», - скаже дівчина на видані або син звичайного ремісника.

Що ж, точкові обриси сказали нам про подорожнього більше, аніж він сам. Мистецтво користується аналогічною формулою, та, в залежності від виду, змінюється й формула. Саме через це дівчина на полотні Яна Вармеєра має у вухах перлинну сережку, а дівчина в романі Трейсі Шевальє ковтає сльози через біль, завданий цією прикрасою.

Мистецтво – це одне велике кореневище, з якого породжуються музика, література, танець, скульптура, архітектура тощо. В основі стриженя існує образ, який у свідомості людини з’явиться у вигляді картинки. Вона, ця картинка, обов’язково випередить слово або математичну формулу. Завдяки рецепції митця, картинка оживає і набуває зовнішньої втіленості: вона перетворюється у ноту, слово, рух, руку, колону тощо. А вже тут, на цьому етапі, кожен з нас (якщо він не творець), перетворюється на потенційну пралю, дитину або сина ремісника.

Як «людина поза суспільством - або бог, або звір», так і мистецтво без іншого мистецтва – або вигадка, або утопія.

 

Внутрішнє та зовнішнє – здається, що боротьбою цих двох категорій зайнятий увесь світ. Не обійдеться тут і без літератури. Звісно, що такий процес, як творчість є вдосталь різноплановим, щоб його розглядати у різних контекстах. Та що зрештою важливіше?

Детальніше...

 

У вас було таке враження, що уже аж занадто багато майна у тих-самих «діда» та «баби»? Патент на Курочку-рябу – в них, право власності на колобка – в них, опікунство на Івасика-Телесика – в них, мало того, паралельно з цим літня пара вирощує Ріпку. Скільки б ми не писали, але зрештою виходить, що усі стаємо на протоптані стежки. Відколи людина, промовила своє перше складнопідрядне речення, пройшло чимало часу. Змінилися цілі епохи сказателів, письменників, скрипторів – незмінним чомусь і по нині лишається одне – сюжети. Як казала геніальна Ліна Костенко : «Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше» . Прикра правда в тому, що сюжетів не мільярди – а всього тридцять шість, але про все по-порядку.

Детальніше...

В цій невеликій літературно-критичній розвідці я хочу розібратися  і скласти свою думку про такі поняття як «стиль», «стилізація», а також «чужий стиль і стилізація. Слово «стиль» відоме всім, так філологи вбачають над ним перш за все «стиль письма», але ж в моді воно означає здавалось би зовсім інше,  радше  індивідуальні особливості іміджу, те як людина одягається. А згадаймо ще й популярне слово «life style», що означає вже спосіб життя людини, її звички.

Ми бачимо, що «стиль» має багато значень  з різних галузей, та все ж не можна не помітити, що в них є щось спільне. Тож, я спробую сформувати своє загальне визначення стилю. Я вважаю, що стиль це спосіб скеровування чогось, закладена в голові  організуюча модель за якою ми щоразу йдемо і не важливо, чого вона стосується: письма, іміджу чи життя чи чогось іншого – воно припасовується до цієї моделі. Це модель формується, звісно, не одразу – на це потрібен час. Наприклад, молодому автору потрібно багато практики, аби він перестав писати як  його улюблений письменник або ж  просто безлико. Можуть пройти роки перш ніж він виробить особистий, характерний для нього та не схожий на інших стиль. І потім, коли ми сідаємо писати новий текст, то ми підсвідомо йдемо за цією сформованою моделлю письма. Змінити свій стиль важко, адже просто так почати писати зовсім по-іншому. Хоча, можна відтворити стиль письма іншого автора, та це вже буде стилізацією, та й вона, якщо немає якоїсь особливої мети і мандрує з твору в твір, стає звичайним епігонством.  Та про неї пізніше. Отож на основі вище сказаного можна узагальнити особисто моє поняття стилю – це поступово сформована, стійка модель якою ми керуємося та на яку покладаємося. Звернімося до етимології – очевидно, що поняття «стиль» пішло від латинського  «stylus», що означає «паличка для письма. Проте, я ще натрапила на слово «шкиль» – що означає «манера», «зразок», таке значення підтверджує мою попередню думку.

Детальніше...

Mother and Mother Earth, beyond comparison! - HubPages

Автор (псевдонім) : Тюлька

груповій формат: Дорослі для дітей

вікова група: для дошкільнят

назва: «Чао, Какао!»

обсяг у сторінках: 17

номінація: п’єса для театру

жанр: пригоди

 

Мені пощастило прочитати чудову, на мій погляд, п’єсу «Чао, Какао!». Ця п’єса вразила мене своєю актуальністю, добротою та доступністю для прочитання як дітей так і дорослих.

Детальніше...

Detective Gaze|探偵ってどんな仕事?興信所との違いは?

Автор (псевдонім) : Парасковія Ямпольська

груповій формат: Дорослі для молоді

вікова група: 12 – 15 років

назва: ЯК НЕ СКУЧНО ПРОВЕСТИ ЛІТО

обсяг у сторінках: 125

номінація: повість

жанр: пригоди

 

Мені пощастило прочитати твір Парасковії Ямпольської «ЯК НЕ СКУЧНО ПРОВЕСТИ ЛІТО», чесно кажучи, мої думки розділилися на два табори.

Детальніше...

Πως βουρτσίζουμε σωστά τα δόντια μας σε 3 λεπτά! - Salvaridi Dental Clinic

 

Рецензія на п’єсу для театру «Зубна втрата» Motanka й Гражулі

Природно, що у кожного з нас, в глибоких закутках підсвідомості, живе страх. Для деяких він ледь помітний, незграбний і трохи набридливий. Інші ж приділяють страхові більшої уваги, від чого той стає пихатим і зарозумілим. Окремими винятками будуть такі люди, котрих страх підсичує з-середини, змушуючи або повністю йому підкорятись, або ж героїчно здолати, виставивши лискучого меча хоробрості увись неба.

Є в цій класифікації й четвертий тип страху, що не піддається загальній характеристиці – дитячий. Чому його неможливо систематизувати?

Детальніше...

Часто ми чули фразу: «Шкільні роки найкращі!» Найбільша іронія криється в тому, що ці слова долинали до нас у дні, які, насправді, краще забути. П. У. Б. Е. Р. Т. А. Т. Перехідний вік —  це час та простір для бою. Тобі доводиться переборювати себе, свій організм, дорослих, однолітків і світову несправедливість. Ця затята кількарічна битва визначає і загартовує тебе та твій характер. Але ось хороша новина: тут ніхто не програє. Усі ми дорослішаємо. Згодом, хтось згадуватиме лише найкращі шкільні дні, дехто забуде їх усі. Але кожен продовжує жити далі, впевнено крокуючи стежиною, якою їх повів пубертат. Адже це роки наших найсильніших гіперфіксацій та найяскравіших фантазій. Якщо в тринадцять років ви не знали напам’ять клички усіх домашніх тварин учасників своєї улюбленої групи, тоді ця книжка не для вас, далі можете не читати.

Детальніше...