- Бі-бо-бу, бі-бо-бу, бі-бу-бо…
- Може годі вже займатись африканськими ритуалами? За вікнами ніч, а ти бубониш, як скажений папуга! - зло відказала сусідка по кімнаті.
- Мара, ти - геній! Бубоніти! Там же є усі потрібні мені голосні!
Сонце вже давно сховалось за міським обрієм. Кімнату освітлювала одна єдина дешева лампа, придбана у переході за копійки. Два ліжка, що розташувались по різні боки маленької шпаківні, як її любив називати Маркус, були ніби два полюси: один нагадував сміттєзвалище з купи зіжмаканих аркушів паперу, а інший завжди охайно прикрашали свіжі троянди та раз на тиждень вибитий килим.
Для Маркуса наступне «завтра» означало усе. Ще з кінця зими він готувався до проб, влаштованими невеликим комерційним підприємством, яке мало великий потенціал. Кастинг менеджер вирішила, що, розмістивши анонси якомога раніше по усіх університетах та театральних гуртках, сприятиме більш відповідальному ставленню талановитих акторів до кастингу, та й у свій щільний графік вони, завчасно, зможуть ввести деякі корективи.
Але якщо для талановитих акторів такий «проєкт» був як крапля в великому океані шоу-бізнесу та кіномистецтва, то для юного театрала він означав усе.
Іноді Маркус навіть порівнював себе із Бальзаківським Растіньяком, от тільки завоювати він збирався не Париж, а усього-на-всього Київ, і не через жінок, а завдяки таланту! Однак Мара часто сміялась з таких порівнянь, і могла погодитись з ним за умови, якщо Бальзаківського Растіньяка замінять на такого самого Бальзаківського, тільки Рафаеля.
Як би там не було, але юнак був налаштований рішуче. До четвертої ранку він старанно тренував свою вимову, вкотре приміряв на себе роль місцевого барона казино та вчився палити справжні сигари, що неабияк дратувало сусідку по кімнаті. Її невдоволене скреготання було чутно навіть крізь сон, але театрал сприймав це як частину історії, у яку занурився: він, успішний та гарний, ставить все і виграє, а його заклятий суперник, зціпивши зуби, бурмоче якісь негаразди.
Так непомітно і несподівано календар сповістив Маркуса, що день проб настав. Він обрав свій найкращий костюм, який не одягався з часів гри у п’єсі «Мина Мазайло» (тоді він так вжився у роль, що витратив шалені гроші на реквізит задля підсиленого результату), замастив волосся лаком, як належить італійській мафії та підсилив свій образ татовим одеколоном.
Вигляд він мав курйозний, але молоде, ще ,блідувато-рожеве обличчя, тонкий стан та незначний пух над губами видавали юнацьку незрілість, яку намагались приховати, застосувавши усі поради зі світової павутини.