Ти знов покличеш, люба Хортице, мене,
І пригорнеш на свої сильні груди.
Забувши все суєтнє і мутне́,
Щоби побачитись біжу я, де не буду.

Мене щодня вражає Україна,
Її краса, безмежність, простота.
Вона уквітчана та чорнобрива
Одна така, повір, лише одна.

Я – за єдину Україну.
Незламну, сильну, вольову.
Мою, єдину, неподільну.
Надійну, вірну і одну.

Сім'я

Сім'я – скарбниця нашого життя! 
Вона є чиста, як вода! 
Бо у сім'ї, кожен вірить другу. 
А також розвіює свою тугу...

Хто починає з нуля?

Навiть той, хто плететься позаду.

В жодному разi не я, 

Бо нiяку дорогу не знаю.

Нараз ти сприймаєш мене 

Антропоморфним малюнком,

Свiдомостi лютої носієм,

Вiд нудьги твоїм порятунком.

Моя суть – лише жалити вуха,

Котрий день цього не розумiю,

Чи личить душi черговая розруха?

Уможливлення простiр псує мої мрiї.

Я виходу бачити зовсiм не хочу!

Увагу свою придiляй кому треба.

Нiколи не звикну дивитися в очi,

Бо, замiсть тебе, безкрає в них небо.

Якщо дім, то без стін, але з дахом.
Не у клітці щоб жити, а птахом
Пролітати два неба зі замахом
Сивих крил, та летіти над часом.