Nevermind
Частина І
Їх буде всього три
Ми - це лише спогади. Усе що відбувалося впродовж одного життя чи навіть звичайного дня, колись стане легендою, або простою буденною історією, котра продовжить мандрувати навіть після нас. Знаєте, часом я пригадую якими теплими бували дні влітку і яка солодка на смак суниця. Пам'ятаю як гарячий пісок огортав пальці і як холодно було спочатку заходити у воду. Запах квітів, радість, солоні від сліз губи, скорбота, біль, тремтіння перед зустріччю, світло, мерехтливі танці сонячних зайчиків - усе це залишає слід у нашій пам'яті, а отже існує. Чесно? Будь ласка, пообіцяйте мені, що все це і справді існує.
У перші дні вас турбує запаморочення. Легкий головний біль, нудота, в деяких випадках проблеми зі шлунком. Потім ви перестаєте помічати як іде час. Враження наче світанок був годину тому, але уже починає смеркати. Ось так бац і вас викинуло за горизонт реальності. Порожнеча від того, що день було прожито, але важко згадати як
Втомлена свідомість не надає цьому ніякого особливого значення, мовляв:" Так забігався, що не можу згадати, як провів цілий день". Відокремлення, ізоляція, самонавіювання - людина не хоче визнавати, що це трапилося з нею. Уже на завтра ви не можете згадати, який подарунок отримали на день народження і чи було воно взагалі, і яка це дата. Остання стадія: за одну хвилину, в результаті незрозумілої ланцюгової реакції у вас зникає левова частка пам'яті. А хто ви після цього?
Екран телевізора розтягнув і без того не худе обличчя наукового експерта, якого схоже запросили в студію для обговорення пандемії (умовиводи обґрунтувані на основі стрічки знизу):
- Природа нашого мозку така, що концентруватися на одній думці впродовж більш ніж кількох секунд неможливо. Ви думаєте про сир і згадуєте корову, а за цим село в якому прожили до повноліття. Таким чином, за якихось пару хвилин у нас пацієнт, котрий не знає що за жовта субстанція перед ним, хто така "корова" і як звати обох його батьків.
Помітно спітнівши, чоловік усе намагався попустити краватку і тож постійно нервово смикав її. Кореспондентка ніяк не замовкла і на кожну відповідь знаходила все нові й нові питання. Не забула що таке їх хліб (шкода, ви не оціните каламбур):
- Ви згадали ССО...
- Абсолютно правильно.
- Що це? - проводила вона тоном повної зацікавленості
- Це поки тимчасова назва хвороби, - його замуляне посмикування краватки схоже дратувало всю студію, - чи так званого вірусу, насправді нам не відомо що це і яка його пророда... - сковтнув повітря- але все ж більшість учених, поки що, називають його ОС, тобто, вибачте...
- Нічого.
- ССО - "синдром стирання особистості". Ще виділяють Синдром "часткового" і "повного" стирання - СЧСО та СПСО відповідно. Взагалі, повторюся, офіційної назви поки немає, тому ми використовуємо цю і уповаємо на те, щоб хоч її не забути. - невдалий жарт кореспондентка зрозуміла не одразу, схоже хтось зі студії попросив її посміятися хоч для пристойності. - Так.
Його посмикування головою говорило, ба ні благало, щоб ведуча перейшла до наступного питання. Нервоз пана і тисяч йому подібних можна зрозуміти: вони не знають що це, тому й назвали його синдромом. Тобто, не те щоб ніхто узагалі нічого не розумів. Відомо симптоми, зону, відсоток "повного" і "часткового" стирання, ймовірну групу ризику, але цього замало. У двадцятому столітті мало не п'ята частина людства захворіла на іспанський грип - ми знали що це вірус. Після аварії на ЧАЕС кількість ракових захворювань зросла -нам була відома першопричина. У далекому 2020 світом поширилася чума коронавірусу - ми знайшли вакцину. А зараз порожнеча. Пусті обіцянки, біглі заяви та пару сенсацій з винайденням ліків - не більше ніж фікція.
Людство не знає - ось це справжній нонсенс. Один великий знак питання. Уперше в історії на планеті одночасно з'явилося тридцять вісім нульових пацієнтів, а всі наступні випадки не були пов'язані. Хворі не мали ніякого контакту, родинних зв'язків, спільного минулого. Це з'являлося на рівному місці. Ти їдеш в метро, сидиш на
боті, п'єш каву і не підозрюєш, що за кілька хвилин, перестанеш бути людиною.
Хтось висував гіпотези, що це над вірус, який не можливо визначити тестами. Комусь здавалося, що усе це результат Великої Змови і ми всі піддослідні. Були й адекватні версії. Наприклад, один вчений з Індії висунув гіпотезу, що це якось пов'язано з нашими генами і на певному етапі історії цивілізація переживає кризу у зв'язку з надмірною кількістю населення. Підтвердженням гіпотези він висунув момент з Біблії про будівництво Вавилонської вежі.
Як би хто не старався викрикувати свої версії, їх усі глушило одне питання: "Як від Цього рятуватися?"
Частина ІІ
А ось ця вже друга
Хтось висував гіпотези, що це над вірус, який не можливо визначити тестами. Комусь здавалося, що усе це результат Великої Змови і ми всі піддослідні. Були й адекватні версії. Наприклад, один вчений з Індії висунув гіпотезу, що це якось пов'язано з нашими генами і на певному етапі історії цивілізація переживає кризу у зв'язку з надмірною кількістю населення. Підтвердженням гіпотези він висунув момент з Біблії про будівництво Вавилонської вежі.
Як би хто не старався викрикувати свої версії, їх усі глушило одне питання: "Як від Цього рятуватися?"
Частина ІІ
А ось ця вже друга
Яким став світ? Мабуть, порожнім. На вулицях цілий день не було абсолютно нікого. Я чув від дідуся, що у 2020 людям забороняли виходити з дому і всіх примушували носити маски, але зараз з цим проблем немає. Карантин ніхто не оголошував, адже хіба був сенс? Тепер нічого не має такого значення як дрібниці, на які ніхто не звертав уваги.
У нас за рогом була крамниця сувенірів. Раніше там працювала жінка, яку звали Маргарита. Вона забула, що таке ліфт і опинилася у замкнутому просторі, від жаху у неї стався серцевий напад, але як телефонувати у швидку вона, нажаль, теж забула. У парку, біля вулиці Павленка є озеро. Туди зазвичай ходять аби дивитися на захід сонця. Учора я сидів неподалік молодої пари і раптом дівчина почала плакати, а потім замовкла й обняла свого хлопця. Потім його з порожнім поглядом забрали у лікарню. Звідти не повертаються. І не тому, що це жахливе місце, а цей твір на середині стане хорором. Просто звідти нема кого повертати. Людина жива поки її пам'ятають, а отже скоро ми всі назавжди зникнемо.
- Ти думаєш про Це? - запитав я у неї
- Про Це? Інколи так. Я сподіваюся, що... - тільки її паузи не здавалися несумісними. - Що чим частіше думатиму, тис більша вірогідність, що забуду саме про це.
- А щоб ти не забула?
- Тобто, типу, щоб зберегла...
- Ну так-так, щоб ти лишила якби мала вибір.
- Не знаю. Солоні помідори, обожнюю їх, - я засміявся, - ні ну а що, якби був вибір, я би хотіла, щоб той овоч, яким мене зробить Це, думав, що помідори, це єдине що можна їсти. Просто розумієш, у цьому наша слабкість. В останній момент ми думаємо про те, що дійсно любимо, що приносить нам радість, а все погане залишається. Що як Ця штука була вигадана, аби стерти все те бридке і жахлива, всю ту погань у людях? Ми надто добра раса, щоб в останній момент мислити негативно.
- Кажуть ,на стадіоні збирають людей. Їх там триматиму для безпеки...
- Мене вчора нудило...- вона ніколи мене не перебивала.- І я не пам'ятаю чи був сьогодні вранці дощ, просто бачу калюжі і думаю що пам'ятаю, але це не так.
Її голос поступово згасав.
Частина ІІІ
Остання, чесне слово
Ми - це спогади, подобається вам чи ні. Істерики в дитинстві, свічки на торті, перший сніговик, дощ влітку, поцілунок, хвороба - без цього всього ми були б кимось іншим. Може я б став кращим не бути всього того вчора, або ти все ж умів пробачати щиро, як би не все, що було вчора, а вона б не плакала під пісні з мелодичним приспівом, не будь цього вчора, але : завтра не настає з порожнього місця.
Чому ми маємо радіти кожному дню? Бо він нам належить. Це ваше сонце встає сьогодні. Вам у небі танцює блискавка. Про вас складає пісні, ваша улюблена група. Цей день для вас, його треба запам'ятати, бо тільки так він буде жити далі.
Хто сказав, що ми обмежені одним життям? Я вірю, що сонце над Чорним морем, буде пам'ятати наш з тобою поцілунок. Я знаю, що та земля досі згадує, якими теплими були мої босі ноги. І може все ж десь далеко у космосі, зірка під якою я так довго жив, не забуде мене.
Десь там у далекому 2020 році люди жили в страху і нагодували через те, що їх світ обмежили. Ви серйозно? Ні панове, я чесно хочу почути правду: ви зараз абсолютно щирі з собою? Обмежений чотирма стінами, я відчуваю себе в рази вільніше , аніж коли мав достатньо простору, аби попусту марнувати його. Просто згадайте, що за покриттям і шпалерами, між вікнами і плиткою, за бетоном чи цеглою є світ у якому ви жили. Пам'ятайте його і
те, що доки у вас є всі ці спогади ви маєте і цей світ.
Ми живемо поки нас пам'ятають, і не важливо хто це, чи знає він ваше ім'я, та чи має нейронні закінчення. Головне лишити свій неповторний слід.
Я обіцяв що це остання частина, адже багато не треба. Хочу щоб папір пам'ятав мою суху шкіру. Хочу щоб ви прочитали мій сухий текст.
Я б підписав власний твір, та забув як мене звати...
P.S. Пам'ятайте один-одного
Ми живемо поки нас пам'ятають, і не важливо хто це, чи знає він ваше ім'я, та чи має нейронні закінчення. Головне лишити свій неповторний слід.
Я обіцяв що це остання частина, адже багато не треба. Хочу щоб папір пам'ятав мою суху шкіру. Хочу щоб ви прочитали мій сухий текст.
Я б підписав власний твір, та забув як мене звати...
P.S. Пам'ятайте один-одного
Перетяка Б.О.