Ворон Микитенко
Спалив себе заради України,
Вона ж мовчить — ні пари з вуст.
Німує, заклеїла скотчем рота.

Час минає швидко. 
Й ти біжиш за ним, мов маєш крила.
І все на світі втратило ціну.

Її закінчення на "ї"
Вона не знає алфавіту
Вона перевертає світ весь до гори

Чи знаєш ти, як їй хотілось покохати
Взаємно, чисто щоб на вічність всю
Себе цілком вона готова віддавати
Якщо взамін віддали душу їй свою...

Пиши, пиши..
Під хрускіт пальців,
сміливо мелодуй словами ти…
Зіллються рими у палкому танці,
і закричать в обіймах німоти,
Шалено в обрій кинуться сонети,
Поеми литимуться наче водоспад,
Бо кожен твір, мов створення планети,
як вибух, що порушує сердечний лад.