Вірші у прозі

Світло

Хтось запалює свічки,

Хтось – ліхтарики,

А Хтось – зірки.

Є Ті, Хто запалює очі, душі, серця.

 Наповнює їх любов’ю.

Та є й Ті, Хто запалює ґніт у вибухівці,

 щоб навіки поквитатися з ворогом!

Будинки

Стус говорив, що будинки – то філософи. Бо мовчать.

Мені здається, що наші будинки заговорили, застогнали …

Від болю… Вибухів… Дитячого плачу…

Пазли

Життя розклалось на два пазли:

«до» і «після».

«До» – було все: щасливе дитинство, школа, цікаві подорожі,  веселі друзі, радісна бабуся, усміхнені батьки, терплячі наставники – вчителі…

І однієї миті з’явилося «Після»…Невідоме… Жахаюче…Тривожне…

Як важко…

Як легко знищити людську свідомість,

залякати, поселити  страх…

Як важко відродити людську душу,

облагородити думки, викреслити з пам’яті звук

від розірваних бомб поряд…

Як…

Як пережити війну і залишитись Людиною?!

Як пробачити те, що у ХХІ столітті з’являються братські могили?!

Як не збожеволіти від вибухів, пострілів, авіаударів?!

Як лягати спати в одязі, очікуючи на біду?!

Як взагалі жити після цього всього?!

Намистини війни

Катування, розстріли, зґвалтування, авіаудари…

Скільки буде ще намистин у заляпаному кров’ю червоному намисті війни?!

Скільки ще невинних жертв вам, кати, потрібно,

щоб заспокоїти своє недолуге его?!

Мовчання

Хіба винні у війні тільки ті,

котрі стріляють?!

Хіба не менша провина лежить на тих,

хто просто мовчить?!

Француз Вікторія

Фото з мережі