Вірші у прозі
Світло
Хтось запалює свічки,
Хтось – ліхтарики,
А Хтось – зірки.
Є Ті, Хто запалює очі, душі, серця.
Наповнює їх любов’ю.
Та є й Ті, Хто запалює ґніт у вибухівці,
щоб навіки поквитатися з ворогом!
Будинки
Стус говорив, що будинки – то філософи. Бо мовчать.
Мені здається, що наші будинки заговорили, застогнали …
Від болю… Вибухів… Дитячого плачу…
Пазли
Життя розклалось на два пазли:
«до» і «після».
«До» – було все: щасливе дитинство, школа, цікаві подорожі, веселі друзі, радісна бабуся, усміхнені батьки, терплячі наставники – вчителі…
І однієї миті з’явилося «Після»…Невідоме… Жахаюче…Тривожне…
Як важко…
Як легко знищити людську свідомість,
залякати, поселити страх…
Як важко відродити людську душу,
облагородити думки, викреслити з пам’яті звук
від розірваних бомб поряд…
Як…
Як пережити війну і залишитись Людиною?!
Як пробачити те, що у ХХІ столітті з’являються братські могили?!
Як не збожеволіти від вибухів, пострілів, авіаударів?!
Як лягати спати в одязі, очікуючи на біду?!
Як взагалі жити після цього всього?!
Намистини війни
Катування, розстріли, зґвалтування, авіаудари…
Скільки буде ще намистин у заляпаному кров’ю червоному намисті війни?!
Скільки ще невинних жертв вам, кати, потрібно,
щоб заспокоїти своє недолуге его?!
Мовчання
Хіба винні у війні тільки ті,
котрі стріляють?!
Хіба не менша провина лежить на тих,
хто просто мовчить?!
Француз Вікторія
Фото з мережі