БАЙДАЧНИЙ СТЕПАН (3 місце конкурсу "Березневі містерії")

Транспортний фаховий коледж (м. Вінниця)

Керівник: Король Інна Миколаївна

«Вам потрібна допомога? Вас турбує минуле або його турбуєте ви? Важко розібратись в собі? Безпідставні викидні спогадів? Вам здається, що один вихід – це залізничні колії? Маячня. Вихід є і це Ми. Телефонуйте за номером: +38098………..».

Це оголошення висіло на табличці з товстим, грубим шаром пропозицій про винайм квартир, гаражів, погребів; також там були і послуги програміста (а як же без цього!), який допоможе встановити Віндовс ХР. Зареготала, як прочитала про купівлю волосся та гусячого пір’я, про пошук няньки для старої баби та пошук серійного вбивці, котрий втік з тюрми 3 роки тому. Зірвала шматки нових оголошень з телефонами, колекціоную їх, а у вечори самотності люблю дзвонити і розмовляти з тими людьми. Дивні персони трапляються, але досить цікаві. Виявилось, що програмісту сімдесят років, а волосся купують, бо в когось фетиш на волосяні шпалери, а серійного вбивцю знайшли недалеко від міського сміттєзвалища. Одним словом: житіє.

КОШАРНА СВІТЛАНА (2 місце конкурсу "Березневі містерії")

Комунальний заклад «Малинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» (с. Малинівска, Запорізька область)

Керівник: Буряк Яна Миколаївна

Розділ І

Ранок. Повітря пахне прохолодою та осіннім смутком. Поодинокі дерева, які ще не встигли зняти з себе золотаві вуалі, покачувались від вітру. Павутинне мереживо ще тріпоче та де-не-де розривається, розгублюючи крапельки нічної роси.

Осіння краса була там, за вікном. А тут сіре сьогодення, просте і нікчемне. І сьогоднішній, і вчорашній та, навіть, завтрашній день нічим не різниться. Знову все по плану: ванна, сніданок, заняття…Обід…Потім –улюблене вікно і книжка про міжгалактичні подорожі, прибульців і відважних героїв. Ніна Іванівна, бібліотекар, завжди рада, коли до неї приходять дітки почитати. Вона пригощає ласощами, солодким чаєм. У бібліотеці затишно та тихо. Тиша…Саме її не вистачає маленькому Сергійку. Хлопчик був такий як всі тут: лагідний, щирий, з грайливими допитливими та, сумними очима. Вони сумні чи не в кожного…

РЕМЕЗ ДАР’Я (1 місце конкурсу "Березневі містерії")

Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ)

Керівник: Головай Ірина Андріївна

Пролог

Хоч вже й пройшло вже майже шістнадцять років з тієї пам’ятної ночі, що назавжди змінила життя трьох молодих людей, наскільки різних, наскільки можна було уявити, Христина Зотова й досі думала про те, як би обернулося всеньке їх життя, якби того вечора Аня не згадала, що їм треба купити їжі на завтра. Або згадала трохи раніше, і вони з Анею і Ромою зайшли б до іншої крамниці – першої-ліпшої, значно привітнішої та світлішої, а не до тієї самої. Або компанія зненацька змінила маршрут.

«Моя люба Віоло! Вибач мені, грішниці, що давно не писала! Але ти ж знаєш, в місті стільки справ…»

Я прочитала ці слова і губи мимоволі розтягнулись в усмішці, яка зробила їх ще тоншими. Розі завжди так. Спочатку не пише тижнями, з головою поринувши у свої справи, а потім – от, маєте вісточку. Мене спочатку це дуже злило. Знаємо ми ці справи — корисні знайомства заводити та з подругами перед хлопцями хвостом крутити! Але потім я змирилась і звикла.

«Сподіваюсь, вдома все добре. Як наше село, все так ж, як і коли я від’їжджала? Сумніваюсь, що сталося щось грандіозне. Не розповідай мені, як у минулому листі,  хто помер чи хто за кого вискочив заміж, благаю! Це все для мене значить рівно ніскільки. Хіба тоді, як ти, моє маленьке сонечко, сама йдеш під вінець. Віолочко, ну коли я вже буду дружкою на твоєму весіллі? Ти ж знаєш, це місце вже заброньоване давним-давно і я чекаю не дочекаюся, коли це станеться!»

Так, цю дівчину справить тільки могила… Кожного разу одне й те ж. Я опустила лист. Погляд зупинився на напівоблетілому деревці. Тяжко зітхнула. В нашій провінції на глухому заході Девонширу грандіозними подіями й справді були похорон, весілля та хрестини. Життя тече нудно й монотонно, сірі дні змінюються такими самими сірими днями, складаючись у сірі місяці й роки. То про що я маю тобі писати? Про те, що в нашому парнику прийнявся новий сорт винограду, виписаний економкою з Будапешту? Чи про те, що в оранжереї розквітнув мамин улюблений олеандр і все навкруг тепер пахне барбарисовими цукерками? Розі ж абсолютно байдуже навіть на це. Хоча особисто мені гріла б серце така вісточка з дому. В Лондоні, де я вчилась в коледжі, дуже бракувало квітів. Засушена гілочка вересу тільки дужче навівала сум за нашим домашнім розарієм і парниками, за диким занедбаним садом. Після смерті батька тримати садівника стало занадто великою розкішшю. Мати померла давно, залишивши нас з сестрою на його змучених хворобою плечах. Він і так тримався молодцем. Щоб не вдаватися до тяжких спогадів про минуле і ще більш тяжких роздумів над майбутнім, знову взялась за лист.

Вона знову опинилася серед киплячого, вибухаючого гамором, сміхом, криком, брудного міста. Дівчина вже бігла. Її волосся, руде, як вогонь, розметалось, падало на обличчя застеляючи очі.
Люди теж кудись поспішали, думали про щось своє та не помічали нічого далі себе.

Старості Яблоновському

Здоров будь, куме!

Як поживає люба кумася? Як ся мають діточки?

Пишу тобі з села Запандинці, що біля ріки Лохвиця. Маю зізнатись тобі, мій друже, що тривожать мене дивні передчуття: приїхав я до сього селища ще чтері дні назад, мене тут гарно поють й кормлють, та все ж, якийсь змій під мжичкою мене сосе. Часто навідують дивні думки та й,узагалі, скрадається чуття, що Бог, який був завжди поряд на моєму життєвому шляху, раптом відрікся від мене. Я кожен день молюся, прошу захисту і благословіння, прошу аби дорога моя була безпечною і я живим вернувся додому.

Ночую та днюю я у голови села — він мене за так частує і не прийма і гроша, що я йому даю, взамін просить лише проводити недільну службу, то я осьо готуююся до першої службити.

Як там моя Ганнуся? Не отримую відповіді на листи мої від неї. Чи все з нею гаразд альбо захворала та злягла?