Лайма часто дивилася на небо. Вона любила спостерігати за повітряними кулями. Здавалося, що це великі горді птахи несуть когось на своїх крилах, показуючи пасажирам казкові краєвиди. Лайма хотіла хоча б раз у житті відчути це незбагненне почуття польоту, хоча б раз побути на борту незалежного птаха, який летить у невідомому напрямку - все далі й далі від цих звичних місць. Можливо, їй не вистачало нових вражень, а, може, свободи чи... кохання. Скільки б не зустрічала Лайма в житті претендентів на місце в її юному серці, а всі вони виявлялися «не тими». Ніяк не складалася доля в молодої дівчини, якій тільки б і час любити, розважатися, насолоджуватися моментами! Чомусь не могла вона зустріти свого обраного - людину, з якою б пов’язала своє життя. Напевно, саме тому й приваблювали її небесні літаючі велетні. Лайма була вільною дівчиною, але так хотілося поділитися своєю свободою ще з кимось... з тим, хто б приголубив її крила й дозволив злетіти вище гір, підтримавши й зрозумівши. Самій було дуже страшно зробити цей крок, та й взагалі – зовсім нецікаво. Тримати когось за руку, роправивши крила, – ось її мрія, ось її покликання! Де ж сховався її сизий, коханий голуб?
Осінь була сповнена надзвичайної краси. У місті, де жила дівчина, наближалася його річниця. Дата була ювілейною, тому вирішили зробити феєричний запуск повітряних куль після святкових гулянь. Деякі закохані пари влаштовували весілля, а сім’ї з дітками ходили в парк культури, на ярмарок, де продавали різноманітні товари: статуетки, вироби з дерева, прикраси ручної роботи, вишиті сукні, сорочки, безліч інших приємних дрібничок. На вітринах магазинів розвішали гірлянди, на клумбах розпустилися осінні квіти, а в повітрі літав аромат тепла та любові. Місто оживало просто на очах, немовби метелик вилітав зі свого кокона. Лайма не дуже полюбляла весь цей гамір. Вона була прихильницею тихих, непорушних кав’ярень, спокійних вечорів у родинному колі, а ще... незбагненних польотів птахів і повітряних куль. Часом, вона сиділа на підвіконні, мрійливо вдивляючись у стрімкі піднімання величезних титанів до небесних сховищ. Дивно було мати будинок біля клубу повітряних куль «Аеролайф». Чомусь така її доля – спостерігати за польотами й ні разу не піднятися в небо. Боялася. Як та світла, ніжна голубка, чекала свою другу половинку. Справжнє, істинне, вірне кохання схоже на кохання птахів, а саме – голубів. Вона б звила своє гніздечко, виростивши діточок, приносячи в цей світ красу та любов, але… не зустріла ще другу половинку. Не настав той омріяний час…
Доля – хитра лисичка. Ніколи не знаєш, чого від неї очікувати: чи милих хутряних обіймів, чи підлого шипіння як самозахисту. Лайма не вірила в долю. Вона вважала, що людина сама обирає свій шлях, і що буде завтра – лише в наших руках. Але як же помилялася дівчина! Десь там, у високому й безмежному небі, її вірний супутник – янгол – вже поцілив у серце сміливого й відчайдушного красеня. Скоро, дуже скоро об’єднаються два серця, які зараз навіть не здогадуються, що чекає на них через деякий час…
Починалося свято. На річницю дня міста зібралася численна кількість людей. Народ сміявся, радів, галасував і розважався. Всі з нетерпінням очікували фантастичного старту повітряних куль, який мав відбутися ввечері, при яскравих вогнях і тихих ліхтарях, при мелодіях, які пробуджують у серці можливість літати…
Лайма неспішно зібралася, одягнула улюблену сукню й розпустила волосся. Ай, дійсно, що його вдома сидіти! «Піду, – думає, – та й пройдуся». Все навколо пахтіло осінніми запахами, атмосфера була насичена необмеженими почуттями й безкінечною радістю. Лайма підійшла до контейнера з солодкою ватою. Дівчина захотіла згадати смак дитинства, поринути в безцінні спогади. Заплатила кошти, обернулася… і побачила його очі. Він теж хотів купити солодкої вати, тільки білої – не буде ж юнак куштувати рожеві смачненькі хмаринки. Хлопець заговорив першим. Він сказав: «Ви теж любите відчувати казку на смак?» Дивно, але Лайма, дійсно, опинилася в раю. В той момент їй хотілося літати. Чомусь, вона так і сказала, ніжно всміхнувшись і зовсім не думаючи: «Казка – це політ. Птахи відчувають її все життя…» Зі словами «а ви вірите у вірність голубів?» новий знайомий взяв дівчину за руку й повів до скупчення людей і повітряних куль. Сьогодні збудеться її мрія – сьогодні вона полетить, відчує себе птахою… Лайма буде не одна, їй уже не страшно. Немов ті голуби, злетять закохані з першого погляду в небесну вись, і, можливо, побачать там янгола, який поєднав дві долі.
Любов не виникає нізвідки. Вона вже давно запрограмована долею, головне – не відректися від своїх щирих почуттів. І тільки тоді кожен зможе вільно злетіти на повітряній кулі до своїх неможливих, на перший погляд, мрій. Те, що колись нам здавалося незбагненним, сьогодні – сенс нашого життя. Лікуйте душу відчуттями. І вірте в красу, як повірила Лайма. Вона знайшла свій політ, розкрила широкі білі крила й тепер нікому не дасть їх спалити чи зламати. Повітря повільно розійшлося по всіх органах і судинах, а на міцний кошик присіли два голуби. Навпевно, вони також щойно зустрілися, зазирнули один одному у вічі й пообіцяли собі й небесам назавжди бути разом і залишитися вільними, як пориви вітру в обіймах повітряних куль.
Діана Хижняк