Десь під ребрами
Цей тропічний ліс був таким, як і тисячі існуючих лісів. Тут жило багато різних тварин, росли дерева, квіти, пурхали різнокольорові комахи — словом, все, як має бути. Ні, це не було ідилічним місцем, адже, як відомо, скрізь виживає сильніший, але мешканці не знали, що таке ота безглузда, надмірна жорстокість.
І от, одного дня невідомо звідки з’явилася зграя Диких Бабуїнів. І життя в лісі перетворилось на пекло. Кожного ранку вони каламутили воду в річці, лазили по деревах у пошуках пташиних гнізд, ламали гілки для розваги і своїм ревом полохали всі джунглі.
Бабуїни були дуже жорстокими і впертими. Інакше вони не могли. Вожак був найбільшим, мав найдовші ікла, міг кричати найголосніше і носив на голові ірокез, розфарбований яскравою фарою. Ті, хто не хотів робити, як він, були приречені на вигнання. І помирали. Адже жити могли тільки в стаді. Буквально за декілька днів зграя мавп на чолі з вожаком порушила усталений порядок. Навіть Ягуар, одвічний господар цього лісу і той, хто міг би з ними справитись, прихиляв вуха і тікав, тільки десь замаячить яскравий ірокез Вожака. Їх було багато. І саме це було силою Бабуїнів. А ще мали вони одну відмінність від усього живого: ні у Вожака, ні у інших самців, ні у самок, ні у жодного з дитинчат не було серця. Вони ніколи не посміхались і нічого не відчували.
Найулюбленішою розвагою бабуїнів було гойдатися на ліанах. Це були дивовижної краси рослини: суцвіття запашних різнокольорових квітів довгими китицями спадали аж до самої землі, гублячи початок десь аж у небесах, а міцні стебла гірляндами з’єднували два кінці маленької галявини. Зграя приходила туди кожного дня, і в своїх іграх нищила красу ліан, залишаючи після себе зламані рослини і купи зів’ялих квітів на землі. Але, повертаючись щоранку, дикі бабуїни не переставали дивуватися — галявина кожного разу сяяла первозданною красою.
Один звір все ж виділявся. Це був зовні непримітний Бабуїн: його шерсть була тьмяною, ікла зовсім невеликими, голосно кричати він не вмів, ірокез на голові мав коротенький, і взагалі був худорлявим і непоказним. Але звір мав секрет. Він одночасно соромився його і пишався ним. Він беріг цей секрет, як зіницю ока, хоча від факту самого його існування підкошувалися коліна і пересихало в горлі від страху. У цього Бабуїна було Серце.
Він ніколи не розумів, навіщо зграя нищить і руйнує все навколо себе. А головне — чому йому це не подобається. Цей звір завжди відчував легенький стукіт у себе під ребрами, і чомусь саме там боліло, коли він бачив, як Вожак розорює пташині гнізда чи пригоршнями зриває пахучі квіти, кидає їх на землю і топче ногами. Одного разу, коли вся зграя спала, збившись у купку, щоб було тепліше, Бабуїн прокинувся. Йому наснився поганий сон, і щось всередині калатало, як піймана пташка, вириваючись з грудей. Щоб заспокоїтись, Бабуїн міцніше притиснувся до інших мавп. Йому просто хотілось почути тихе і розмірене биття, яке бувало у нього під ребрами в хвилини спокою. Але на нього чекала тільки холодна, порожня тиша.
З того часу Бабуїн вирішив бути, як всі. Він заховав своє серце в дуплі старого дерева і вирішив більше ніколи до нього не повертатися. Та от пройшов день, а потім ще один. Все було ніби, як зазвичай, але чогось бракувало. Світ навколо ніби втратив кольори. І тоді звір крадькома, серед ночі, щоб ніхто не бачив, пробрався до своєї схованки. Коли серце знову затріпотіло на своєму місці, життя для Бабуїна знову стало в радість.
Щоночі цей бабуїн ходить до дерева, щоб знову з’єднатися зі своїм серцем. І щоночі він творить дивні речі: у пригоршнях носить воду з річки і поливає понівечені його стадом ліани. Квіти ростуть і оживають просто на очах. І на обличчі бабуїна з’являється не звіриний оскал, а ніжна усмішка. А потім, як тільки небо торкають помаранчеві промені несміливого вранішнього сонця, Бабуїн стрімголов мчить до старого дерева, щоб розлучитися зі своїм серцем на день. Та усмішка не покидає його губ. Хай сьогодні стадо знову прийде нівечити галявину, але на короткий момент вона все ж стала такою, як була. А дурні мавпи хай думають, що це диво…
Діана Підбуртна