Все не так

Кіносценарій 

Дійові особи:

Джек

Матильда

Професор

20 вересня 2030 року

Недалеке майбутнє. Літня ніч. Посеред вулиці з темними вікнами в маленьких двоповерхових будинків, стоїть висотка з темного скла та бетону. Яскраво світяться всі вікна. Десь поряд чутно стукіт жіночих підборів по мокрому асфальту.

Простора квартира. Яскраво освітлена вітальня, обставлена старовинними меблями та в ній також багато невідомих футуристичних на вигляд речей. А кімнаті у кріслі сидить Джек   (молодий чоловік) і замислено читає новини на планшеті.

Лунає дзвінок у двері.

Джек підводиться і відкриває двері.  

Джек.Це ти?!!

Його роздратований вигляд змінюється здивуванням.

Матильда (молода дівчина). Не чекав?

Матильда рішучим кроком заходить до квартири. Її худі плечі трусяться під темним плащем, хоча одяг сухий.

Матильда (робить крок до Джека). Я зайду?

Джек. Так, звісно, підемо…

Матильда. До кабінету.

Джек. Добре. Як ти мене знайшла? Як тебе пустили до будинку?

Матильда. Не зараз.

Притискає до грудей маленьку блискучу сумочку.

Вони прямують до кабінету. Матильда попереду, Джек трохи позаду дівчини.

Джек. Ти так змінилася. Прошу, сідай.

Джек вказує на стілець поруч з масивним лакованим столом.

Матильда присідає на край цього столу. Її ноги узуті в чобітки на маленьких підборах, ледь торкаються підлоги.

Джек. Мовчиш? Я знаю, я дуже завинив перед тобою. Я повинен вибачитися…

 Його пальці рук щосили вп’ялися в м’яку оббивку стільця.

Матильда. Як я тебе ненавиджу.

Дівчина підводиться. Дістає з сумочки пістолета та стріляє у Джека. Потім у камеру спостереження що висить не стіні.

Рік  тому (20 вересня 2029 року)

Матильда. Як я тебе ненавиджу.

 Дівчина сміючись підбігає до Джека ззаду і тягнучись, закриває своїми долонями його очі.

Високий та міцний Джек в мить підхоплює дівчину і цілує.

Джек. Чому ти постійно мені це говориш?

Матильда. Не знаю. Пусти!

Дівчина сміючись намагається вирватися з обіймів. Хлопець ставить її на землю.

Тиша. Тільки шум від проїжджаючих машин.

Матильда. Напевно тому, що ти змінив мене. Я вже ніколи не буду собою.

Джек. Це ж добре. Ми будемо завжди разом. Ти ніколи більше не повернешся  додому, як ти й хотіла.

Матильда: (замислено). Не повернуся

Джек знову намагається обійняти дівчину.

Матильда. Та ти розіб’єш моє життя. І за це я тебе ненавиджу.

Джек сміється.

Матильда. Та все ж більше люблю.

Дівчина шепче ці слова йому на вухо і міцно пригортає.

Джек. Ти моя фантазерка з шовковим волосся. (торкається її темного розкішного волосся)

Матильда. Хочеш я його відріжу?

Джек. Звісно, ні.

Матильда. Розлюбиш?

Джек. Ніколи. Просто ти вже без п’яти хвилин Міністерка з правової медицини, і повинна відповідно виглядати.

Матильда. Ні. Це ти.

Джек (трохи замислено). Тільки ти. Бо ти найрозумніша за нас всіх.

Вони йдуть тримаючись за руки, переходячи високий міст над річкою.

Університет. Аудиторія. Всі студенти сидять у білих мантіях, тільки Матильда у чорній. Поруч з нею сидить Джек і явно нервує.

Заходить професор – літній чоловік у чорній мантії. Усі студенти (біля сотні) одночасно підводяться.

Студенти. (хором). Вітаємо!

Професор. Вітаю, мої любі адвокати з правової медицини! Та наша шановна майбутня Міністерко.

Вказує на зашарівшу Матильду. Дівчина стискає руку Джека, він посміхається у відповідь.

Професор. Ось наша найкраща студентка. Вона заслуговує на те щоб від свого округу представити себе в Міністерстві. Ви всі згодні?

Западає понура тиша.

Професор(посміхається). Усе ясно. Ми побороли майже всі хвороби і епідемії, а цю мабуть ніколи…

Джек. Що Ви маєте на увазі? Ви не вірите у нашу Медицину?

Професор. Я не вірю в людину…

Тиша.

Професор. Ну що ж, почнемо. Тільки перед фінальним іспитом, давайте трохи повернемося до нашої історії.

Зітхання в аудиторії.

Професор (сміючись).  Я знав, що цим зіпсую вам святковий настрій Та послухайте в останнє свого старого вчителя.

Вимикає великий екран позаду себе. В аудиторії стає темно.

Професор. Людство існує вже, напевно,  задано довго і не пам’ятає, що треба вчитися на своїх помилках. Або, навпаки, ми ще занадто юні.

Джек. Я вважаю навпаки. Ми не навчилися на помилках, ми їх виправили. Ми не хворіємо, живемо набагато довше.   Хіба це не досягнення?

Професор. Так, це правда. Та нашому людству знову загрожує страшна епідемія.

З аудиторії. Це все неправда. Це залякування людей!

Професор. Можливо. Але якщо на хвилинку допустити, що це насправді так. Тоді ми знову повернемося до старих часів, де ми увесь час боролися, як на війні. Та чи витримаємо це ми? Чи готовий до цього наш стерильний імунітет. Раніше люди жили просто неба, воювали, спали в окопах. Зараз в час Нової Ери наше стерильність нас вб’є, та головне..

Джек. Так вакцина вже винайдена,  ще навіть до появи епідемії.

Професор. Так ви праві, юначе. Внесок який зробила в науку наша Матильда – неоцінений. Та ще вона єдина, хто здав Іспит з Прав Людини. Тобто вона справжній Адвокат, який більше не дозволить проводити експерименти на людьми, як в Старі  Часи.

Матильда сором’язливо посміхається.

Джек. Хіба вона не стане Міністеркою?

Професор. Стане, якщо гідно представить зараз свою розробку перед комісією.

Джек. Можна я першим представлю свій проект, а потім вже Матильда?

Професор. Так.

 Вмикається світло і загорається великий екран. Заходить комісія.

Джек прибирає руку Матильди зі свого коліна. Повільно але рішуче йде до екрану.

Далі тривожна музика.

Матильда чує голосом Джека про свою розробку, бачить картинки зі своєї презентації.

Дівчина хапає свого планшета і чимдуж вибігає з аудиторії.

Рік  тому (21 вересня 2029 року) 

Джек йде по вулиці до Університету.

На лавці під зливою сидить Матильда у чорній мантії й притискає до грудей планшет. По її куцо обрізаному волоссю стікає вода. Вона сидить наче не помічаючи Джека, та одразу підхоплюється коли він підходить.

Джек. Матильдо?

Матильда. Не чекав? Думав, я  повішусь?

Джек. Звісно, ні. Я можу все пояснити.

Матильда. Що саме?

Джек. Я зробив це тому що ти не зможеш так врятувати світ. Я це зрозумів коли ти пройшла той Іспит…

Матильда ( сміючись). То я маю тобі дякувати?   

Джек намагається накрити дівчину своїм парасолем.

Матильда. Не займай мене!

Дівчина відступила на крок. Я завжди знала. Я відчувала.

Матильда зриває з себе мантію і кидає на землю. Стрімко біжить.

Джек. Матильдо!

За місяць до теперішніх подій (20 серпня 2030 року)

Осінь. Листя ще майже  зелене. Мрячить дрібний, але холодний дощик.

Задній двір лікарні. Матильда розвішує лікарняну білизну.  До неї підходить медсестра ще з однією мискою білизни.

Медсестра. Це остання партія на сьогодні. Скоро не буде навіть коли це все прати. Хворих з кожною годиною більшає.

Матильда. Я вже рук не відчуваю – вода така холодна.

Медсестра. Давай допоможу.

Починає розвішувати білизну.

Медсестра. Я тебе подруго, не розумію, як ти могла усе покинути? Столицю, кар’єру. Невже через нього?

Матильда(сіпає своє коротке волосся). Ні, не через нього.

Медсестра. Я завжди знала, що цей столичний красень дуже амбітний і просто використовує твій геніальний розум. Хочеш? ( дістає пачку цигарок).

Матильда. Ти ж кинула?

Медсестра. Як тут кинеш? Як тут не знаєш кого рятувати, та  правду кажучи – нічим. Нам не постачають ніяких медикаментів, окрім вакцини, та вона не завжди діє. Сама все знаєш краще за мене. Ти знаєш, я раніше заздрила тобі. А тепер рада, що ти з нами.

Матильда. Та чим я можу зарадити? Якщо мій антитод не допоміг.

 Медсестра. То він просто потрапив до рук бовдура. Точно не будеш?

Медсестра намагається прикурити та не може через вологу, роздратовано топче сигарету. Матильда сміється.

Матильда. Знову привезли (почувши шум машини)

Матильдо! (чутно голос з-за простирадла).

Матильда впізнає голос, зриває простирадло на землю.

Професор. Привіт, Матильдо, я сподіваюсь ти сама вже про все здогадалася.

Наш час (25 жовтня 2030 )

Квартира Джека. Матильда заходить до квартири. На ходу знімає важке хутряне пальто і чоботи на високих підборах. Важко опускається на підлогу біля дверей і закриває обличчя руками.

Матильда. Джек…

Вона підводиться і прямує до його кабінету.

Кабінет. Стишене світло. На лакованому столі стоїть купа ліків.

Матильда підходить до вузького топчану і поправляє крапельницю.

Матильда. Бачиш, любий, ти завжди мені дорікав, що я мовчазна. Тепер ти повинен помовчати. Та я скоро все тобі розкажу, що була повинна сказати давно.

Вона лагідно проводить рукою по волоссю Джека.

Джек. ( хрипло затинаючись). Ти така гарна

Матильда лягає поряд з ліжком на підлогу, натягаючи на коліна коротку спідницю і закриває очі.

***

Міністерство. Велика будівля з скляним прозорим куполом. Розбитий медичний табір. Зверху літають воєнні гелікоптери в промінні вранішнього сонця.

Скляними сходами біжить Матильда перечіпаючись на високих підборах. Вузька коротка спідниця плаття заважає швидко рухатися та дівчина все більше набирає швидкість. В маленькій долоні міцно стискає електронний колюч.

Ось він кабінет Міністра з правової медицини.

Матильда відкриває двері заходить в середину.

Матильда. Ось мій світ, який ти любий, зруйнував. Та ми обоє можемо загинути. Ти сильно ризикував заради нас.

Дівчина проводить рукою по  скляній поверхні столу, на пальцях залишається пил. Дівчина наче приходить до тями. Швидко зачиняє двері на ключ і вмикає комп’ютер.

Матильда. Боже, я забула про пароль!

Матильда в розпачі закриває обличчя руками.

Раптом дівчина помічає на столі фото в золотій рамці, що вибивається з всього інтер’єру. Тремтячими руками Матильда бере фото. На ньому вона усміхається такою щасливою посмішкою.

Матильда. (гірко всміхається). Чому все так?

Вводить пароль «Матильда». З’являється робоча панель. Матильда відкриває папки, видаляє документи. Пише новий Протокол.

Матильда. Дивно як декількома рядками і формулами можна знищіти або врятувати світ.

Матильда швидко підводиться, вимикає комп’ютер, виходить з кабінету. І тут біля самих дверей кабінету зіштовхується з Чиновником Міністерства.

Чиновник. Пані Матильдо, не чекав Вас тут побачити. Пам’ятає, ми з вами навчалися на одному курсі, а потім Ви зникли.

Матильда. Я вирішила, що мій Округ більше потребує моєї допомоги ніж саме Міністерство, тому і поїхала.

Чиновник. Як почуває себе пан Міністер? Сподіваюсь, йому краще? Бо хвороба в країні тільки посилюється.

Матильда. Дякую. Він повідомив мені зі своєї ізоляції, що йому значно краще. Вибачте, я поспішаю.

Матильда швидко кинулася до свого кабінету. Зайшовши всередину вона закрила усі жалюзі. Знявши підбори, сідає на підлогу  і нарешті, дає волю сльозам.

20 серпня 2030 року

Матильда (посміхаючись). Пане професору, я так рада Вас бачити! Підемо, я заварю Вам чаю. Ви ж з далекої дороги.

Професор. Матильдо, краще тут. Тільки будь ласка, без світків. Справа серйозна.

Медсестра. Зрозуміло (йде).

Професор дає дівчині чорну теку.

Матильда декілька хвилин проглядає її, та раптом тека випадає з рук.

Матильда. (ошелешено). То це я її створила…

Професор. Зброю проти людства? Так.

Матильду кидає в дрож.

Професор (обіймає дівчину). Ну все. Ти не винна. Тебе використали. Система створена нами, нас використали і намагаються провести черговий експеримент. Тільки ти можеш усе виправити. Ти знаєш як. Заспокойся.

 Матильда відсторонюється від викладача, тильною стороною долоні витирає обличчя.

Матильда. Я повинна його зупинити. Я це допустила. А він зовсім зїхав з глузду. Він – маніяк!

Матильда кидається бігти.

Професор. Матильдо, зупинись!

Дівчина на бігу повертається:

Матильда. Що?

Професор. Це все приніс мені Джек.

Наш час (24 грудня 2030 року)

Зимовий ранок. Сніг вкрив землю пухнастою білою ковдрою. Свіже морозне повітря неначе очистило світ від болю і смерті.

Матильда заходить в Міністерство усміхнена. Навколо вже згорнули майже все медичні табори. Тепер вільний прохід. Навколо Матильди збираються люди. Вперед виходить Голова Міністерства.

Голова. Передавайте вітання пану міністру, що він переміг свою хворобу і що винайшов нову вакцину, яка діє.

Він стискає руки Матильди сильніше чим треба. Вони пильно дивляться один на одного. І через декілька миттєвостей один одному усміхаються.

Матильда (нахиляється до нього). Я Вас не боюся  (шепоче). Всім дякую. Я більше не потрібна пану Міністрові в якості секретарки. Отже, тепер від’їжджаю назавжди. Прощавайте.

Матильда повертається щоб йти. Крізь стукіт власного серця і підборів вона чує новину:

Чиновник. Міністра вбито! Він не хворів, його вбила якась невідома жінка, якої немає навіть у Базі. Вона щезла. В поліцію тільки що невідомий надіслав відео вбивства.

Голова. Яка втрата! Треба знайти вбивцю. Хоча вже скільки згаяно часу… Яка втрата.

Більше Матильда не чула його голосу. Вона йшла по вулиці і усміхалася сонцю. В голові спливали спомини…

20 серпня 2030 року

Матильда. Я повинна повідомити!

Професор. Не можна! Тебе одразу розстріляють за Зраду. Тому що ти висловиш сумнів щодо правових дій Держави.

Матильда. Я повинна врятувати світ…

Професор. Отямся! Ти можеш по-іншому.

Матильда. Ні.

Професор. Тоді розстріляють і його.

Наш час (24 грудня 2030 року)

Квартира Джека. Матильда у великий сміттєвий пакет складає руду перуку та іншу косметику.

Матильда. Цікаво, любий, як ти мене впізнав у цьому маскараді?!

Матильда заходить до кабінету Джека. Підмітає розбиту камеру відеоспостереження, яку так ще досі не прибрала. Відкриває шафу знаходить сорочку Джека. Скидає чорне тісне плаття прямо у сміттєвий пакет. Одягає сорочку.

Матильда. Час прокидатися.

Дівчина підходить до крапельниці і відключає її. Потім поправляє пов’язку на грудях Джека і лягає з іншого боку притулившись до нього.

Джек. Ти не повинна була так ризикувати (приходячи до тями прохрипів він).

Матильда (сміючись). Ти маніяк і ось з мене таку зробив.

Джек. Ти тоді справді повірила, що я так вчинив з тобою?

Матильда. Тоді так. Я ненавиділа тебе. Вибач. Ти завжди знав, що мене використовують і злякався за мене.

Матильда бере і цілує його руку.

Джек. Ти ж ненавидиш мене?

Матильда. Так. Та ти врятував мене.

Обоє засинають.

Поліна Лівшиць