Дитячий табір «Полу-нічка»
Сьогодні тридцять перше травня, останній весняний день, вчора у школярів було свято «останнього дзвоника», випускники саме прощалися зі школою назавжди, а інші класи лише на три місяці теплого літа. У вересні всі вони повернуться за парти і знову будуть гризти той нелегкий граніт науки…Але до того ще ціле літо…Вже завтра діти роз’їдуться хто куди: до бабусі, на море, закордон, у літній табір. А сьогодні вони ретельно пакують речі, звіряючись зі списком, аби нічого не забути в цю подорож у літо. Тринаднадцятирічні Софійка з Мишком вже зібрали свої валізи, рюкзаки з одягом та іншими необхідними у таборі речами, сумки зі смаколиками. Завтра о шостій ранку вони мають бути на київському вокзалі, знайомитись зі своїми вожатими та групою і їхати в Карпати, до закладу «Полу-нічка». Ах, скільки пригод на них там чекає…
Ранок. Перше червня. Київський залізничний вокзал. Потяг «Київ – Івано-Франківськ» прибуває на третю колію о шостій двадцять п’ять, час відправлення сьома година. На вокзалі метушня вожаті із зеленими хустинками в руках та на плечах чекають на дітей. Вже позначена майже вся група 18 осіб, чекають ще двох, а от і добігли Софійка з Мишком. Тепер всі. Можна їхати.
Того ж таки дня, діти прибули у Івано-Франківськ, а під вечір заселились у третій корпус табору. Всього у «Полу-нічці» було чотири корпуси, але в той четвертий вже багато років нікого не заселяли. Віолета, сестра якої бувала раніше в цьому таборі, розповіла своїм друзям історію яку почула від старшої, що колись у тому корпусі діти робили тематичні кімнати під міфологічних персонажів, але згодом корпус перестали експлуатувати, чому – невідомо. Кажуть, правда, що там якась містика відбувається, але хто знає…хто знає...
У кожній кімнаті мешкало по чотири особи, і якось вже так склалося що діти з двох кімнат, які розташовані одна навпроти одної, здружилися. Вони разом ходили скрізь: і на зарядку, і в басейн, і на озеро, і, навіть, у нічний похід в гори. В кімнаті дівчаток жили Софійка, Віолета, Полінка та Злата, а в кімнаті хлопців Мишко, Дмитро, Рустам та Арсен. Діти були у таборі вже тринадцять днів, і все ніяк не наважувались зазирнути у той четвертий корпус. І ось саме того тринадцятого дня під час тихої години хлопці прийшли в кімнату до дівчат і почали обдумувати план, як непомітно пробратись у той корпус і що їм треба взяти з собою. Вони вирішили, що підуть саме цієї ночі, після десятої години.
Ось і настав той самий час, діти жили на першому поверсі, тому вилізти через вікно у кімнаті дівчат, яке виходило прямісінько на той корпус, не склало для них труднощів. Хлопці взяли ліхтарики, цупку мотузку та ракетки для захисту, а дівчата воду та срібні ложки. Не знаю чим вони керувались обираючи саме такі речі, але що взяли то й мають. Діти обережно зістрибнули з вікна, хлопці допомагали дівчатам, і ось вони вже залазили у відкрите вікно першого поверху, корпусу номер чотири. Десь годину діти гуляли першим. Там була простора актова зала, кілька кімнат подібних на гримерки, в них ще лишились лавки, стільчики, дзеркало та якісь костюми і навіть кілька перук, звісно ж, все було в пилюці. Далі по коридору діти вийшли до величезної їдальні, з широкими вікнами, столиками та плитою, а ще далі була кімната, з глибоким квадратом удавленим у підлогу, вишками завішеними вже посохлими від давності вінками з водоростей та, на диво, ще живим лататтям. Але надто не надали тому значення. Сходи, що вели на другий поверх були трохи обірвані (вони не мали початку), сяк-так дібравшись нагору діти одразу ж прив’язали мотузку до залізних гачків, які стирчали зі стіни другого поверху майже біля самої підлоги (це був їх шлях назад). А поки вони рушили розглядати кімнати. У першій пахло мохом, просто з підлоги росли молоді берізки, а ліжко нагадувало велике дупло, за хвилину з того дупла визирнула дівчина, вона вся була в ясно-зеленій сукні з відкритою спиною, у неї виднілись усі нутрощі, щоправда довгі розпущені зелені коси прикривають те видовище. Вона радо привітала діток і сказала, що до неї дуже давно ніхто не заходив. Взагалі вона живе у лісі, але літніми ночами з’являється сюди, бо чекає на коханого, який колись приїздив у той табір, навіть був старшим вожатим і обіцяв повернутись, але минуло вже сім років, а його все немає… Мавка повела дітей на екскурсію корпусом далі. В другій кімнаті мешкав Лісовик, маленький дідок у червоному капелюшку та волохатому костюмі, босий, його кімната обросла якоюсь покрученою темно-зеленою травою, посеред кімнати з пенька пробивались молоді пагінчики дуба, на ньому і сидів той чоловічок, який аж надто нагадував гриба. У третій кімнаті, обшитій сірою тканиною мешкали Вовкулаки, вони прямісінько на очах у дітей перекинулись з двох красенів парубків на вовків. У наступній кімнаті, яка була майже звичайною, тут стояло ліжко, стіл, стілець, шафа, але в сірих тонах і з павутинням, жив закудланий сивий дідок середнього зросту, а за плечима у нього була розідрана торба, це був той самий Дід-бабай, яким батьки лякали неслухняну малечу. У п’ятій кімнаті довкола маленького болота водили хороводи Потерчатка, і тихо кумкали. Мавка сказала, що то бідні, нехрещені діточки, які померли до семи місяців. У шостій кімнаті сидів Змій Горинич, він саме розпалював багаття для овочів-гриль. Дітей запросили на вечерю. Рустам з Артемом пообіцяли що завтра о десятій завітають до них на чай. Саме тоді з сьомої кімнати виглянула старенька, сива, у купі різних подертих халатів бабця, у неї в печі саме пеклись паляниці та крученики, вона запитала чи не знають часом дівчатка рецепту пісочного печива, аж надто воно їй сподобалось як куштувала, ще років тридцять тому, та ніяк не знайде як його правильно готувати. Злата пообіцяла що на завтра принесе їй рецепт, бо він у неї в блокноті, а той в корпусі. Баба-яга дуже зраділа і сказала що з нетерпінням чекає гостей на чаювання. Мавка запитала у дітей, чи вони, часом, не натрапили мандруючи першим поверхом на Русалоньку з батьком. І повела їх униз, вона сама мигиною стрибнула з другого на перший, а хлопці з дівчатами по черзі спускались канатом донизу. Лісова красуня ішла прямісінько до кімнати з квадратом у підлозі, цього разу квадрат вже заповнився водою, і без сумнівів можна було сказати що то басейн. Елегантно сидячи на його краєчку, чесала довгі зеленаво-русяві коси, нага дівчина у заквітчаному вінку. Коли вона торкнулась води замість ніг виріс подібний до риб’ячого хвіст. З-за вербиці виглянув водяник, дідок тіло якого вкрите лише мулом та лускою, замість волосся та бороди у старого були водорості. Він посміхнувся до Мавки і привітався до дітей. Русалонька почала співати українську народну пісню «Ой зелене жито зелене», школярі підспівували їй. На годиннику малювало рівно третю, діти мерщій кинулись додому. Наостанок Дмитро вигукнув: «Бувайте диво-друзі, до завтра!».
Діти не вірили своїм очам, невже всі істоти з міфів то не маячня, невже вони дійсно існують, говорять людською мовою? Як таке можливо? Списувати це на масову галюцинацію було б дивно. Тому діти вирішили завтра в усьому розібратись. А зараз – спати, бо о сьомій підйом!
Зранку за звичним графіком друзі пішли на ранкову зарядку, потім на сніданок і до озера, а під час обіднього сну знову зібрались у кімнаті дівчат. Софійка розписала всіх персонажів у блокноті і діти вирішили подарувати щось на згадку кожному. Вони все склали і до того напакували ще купу різних смаколиків до чаю та пакет самого чаю. І рівно о десятій діти рушили вже знайомим шляхом до міф-істот. На них всі вже чекали у їдальні. Діти одразу ж вручили подарунки цим персонажам. Мавці Поля вирішила подарувати свій рожевий светр, щоб їй не було так холодно в спину. Лісовику Арсен приготував свої червоні кеди, у нього інших з собою було ще три пари, тому він не пошкодував одні для дідуся. Вовкулакам Рустам віддав ліхтарика та рюкзака, а Віолетта Бабаєві свій синій гребінець. Змій-Гориничу Дмитро подарував набір шампурів. Злата, як і обіцяла принесла рецепт пісочного печива Бабі-язі, а з ним ще цілий блокнот інших рецептів солодощів. Русалонці Софійка подарувала блискучу золотого відтінку сукню, а Мишко Водяному Синю футболку. Малим Потерчатам Златка віддала набір хустинок (вона їх випадково поклала до валізи збираючись у табір, і, як виявилось, не дарма). Всі мешканці четвертого корпусу були дуже раді таким подарункам, і щиро дякували дітям ще добру годину. Друзі дістали всі смаколики і виклали на зведені докупи столи. Мавка саме наливала чай. Довго ще вони всі між собою гомоніли. А ближче до третьої розпрощались. Дітям час повертатись до кімнат. Міф-істотам - до лісу, адже вони й так аж три дні були в корпусі номер чотири, а у лісі на них чекає ще купа роботи…Але вони всі ще обов’язково зустрінуться наступного року. У червені в корпусі номер чотири літнього табору «Полу-нічка» на чаюванні…Але до того ще цілий рік…
Iris Kipish