Зламана лялька

Х е л ь м е р. Норо... Невже я назавжди залишуся для тебе чужим?

Н о р а (бере свій саквояж). О Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше диво!

Х е л ь м е р. Скажи яке?

Н о р а. Для цього і ти, і я — ми обоє повинні змінитися настільки... Ні, Торвальде, я більше не вірю в дива!

Х е л ь м е р. А я хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?..

Н о р а. Щоб наше співжиття могло стати шлюбом. Прощай. (Виходить через передпокій.)

Х е л ь м е р (падає на стілець біля дверей і закриває обличчя руками). Норо! Норо! (Озирається і встає.) Порожньо, її тут уже немає. (Промінь надії осяває його обличчя.) Але — найбільше диво?

Знизу чути, як зачиняються ворота.

***

Наступного ранку Нора прокинулась в знайомому будинку, впізнати який вона не могла. Вранішнє сонце з відкритого вікна освітлювало столик на якому лежали цигарки, кишеньковий годинник, окуляри, ліки та якісь документи. Через хвилину жінка усвідомила чому будинок здається їй знайомим. Вона повернула голову ліворуч і побачила поряд з собою в ліжку доктора Ранка — він тихо сопів у подушку. Нора відкинула ковдру, почала одягатись. Що ж буде з нею далі? Куди йти? Здається, життя вже закінчено. Вона могла б залишитись з доктором, усім відома симпатія Ранка до неї, вона б і далі жила собі без бід, але вона того не хотіла. Нора більше не хотіла бути додатком до чоловіка, будь-якого. Жінка помітила портмоне доктора на тумбі біля ліжка; без довгих вагань вона схопила його, накинувши на себе його пальто і швидко вибігла з його маєтку. Вона усе пам’ятала: як прийшла до доктора, як плакалась йому, як він зізнавався їй у вічному коханні. Він порядна і достойна людина, а вона — ні. Тому вона вкрала в нього портмоне і зараз тікає край за очі. Поринувши у свої думки, вона добрела до відомого у всьому місті пабі, хотіла була вже зайти всередину, як помітила Торвальда — на секунду вона подумала, що він бігає по усіх усюдах і розшукує її, але за мить він вже обіймав якусь молоду дівчину й ніжно-ніжно поцілував, спочатку у руку, потім у шию і в губи. “Сучий син!” - подумала Нора і знову кинулась тікати. Сльози заважали їй розібрати шлях, яким несли її власні ноги, але байдуже. “Стільки років! Я народила йому дітей! Я постійно була поруч, завжди була лише його! А він... Негідник! Ненавиджу!”- Нора присіла на сходах церкви і розпачливо плакала. Тепер вона не мала місця в цьому світі. “Я жила як лялька в його будинку, танцювала для нього. Всього-на-всього іграшка!” В ту секунду покинута прийняла рішення тікати з країни,будувати своє нове життя, де вона не буде залежати від дурнуватих і пихатих чоловіків.  

- Чоловіче, не бажає провести ніч кохання з чарівною та досвідченою леді? - жінка зверталася до Нори. Виглядала вона зовсім не як чарівна леді, досвідчена -можливо, але геть не чарівна. Жінка була гарно вбрана: на плечах мала напівшубок, що здавався горностаєм,але Нора розуміла, що то була видра; коштовне каміння на пальцях та золоті зуби в роті. Нора від початку визначила професію жінки — повія. - А, ти не чоловік! Холера! Най звідси, шльондро, це моє місце! - жінка агресивно копнула Нору носаком свого чобота.

- На кого ти працюєш? - запитала Нора.

- А ти що, не хвойда?

- З чого ти це взяла?

- Бо кожна лярва знає чия це територія і на кого я працюю.

- Відведи мене до нього!

- Пішла в сраку!

- Послухай, будь ласка, я тебе дуже прошу! Мені потрібна ця робота! Я пішла від чоловіка і не маю тепер де жити і нащо їсти! Будь ласка, не полишай мене.

- Бив тебе?

- Ні, що ви! Ніколи

- Приніс з борделю болячку?

- Він мені не зраджував. Здається...

- То що ж тобі не сподобалось у твоєму шикарному житті?

- Я для нього була річчю, розумієш? Як лялька. Я танцювала для нього, наро...

- З жиру бісишся, паскудо! Хотіла б я собі таке і життя! І танцювала б,і зради пробачала. Але... Але бачу, суко, що ти нещасна

- Чи не могла б ти мене не лаяти такими брудними словами?

- Ні, лярво, бо ти відмовилась від життя про яке я мріяла скільки себе пам’ятаю!

Жінки замовчали і розглядали перехожих. Нора була у відчаї. Вона поняття не мала як жити без чоловіка, де і за що жити, чим харчуватись.

- Але мені шкода тебе! - увірвала тишу повія. - Я хочу бодай одна з нас стала щасливою. Чого ти хочеш?

Нора дуже здивувалась від запитання. Воно прозвучало так, ніби вилетів не з вуст портової шльондри, а з рота поважного пана губернатора.

- Що далі робитимеш? - продовжувала жінка.

- Я не можу жити в цій країні. Я втечу! Але не знаю як.

- І куди ти попрямуєш?

- В Париж! Я відкрию своє діло! Я зможу

Хвойда розсміялась

- Я знаю буде важко...

- Неможливо. Але нехай. Живи, жінко, і згадуй мене! Якщо ти все ж виживеш і створиш своє діло — маю до тебе вимогу!

-Слухаю!

- Врятуй мене

Нора не зрозуміла прохання жінки, але пообіцяла обов’язково виконати, після чого та підвелася і покликала Нору за собою. Вони зайшли до провулку, де страшенно смерділо сечею та гниллю. Жінка (яку згодом виявилось звали Джоранн) дістала з-за пазухи згорток в якому лежала невеличка жменька діамантів.

- Поцупила в одного аристократа! - пояснила Джоранн, після чого засунула собі до рота руку і почала виривати зуби.

- Що ти робиш? - перелякалась Нора.

- Віддаю тобі все, що маю! - посміхнулась Джоранн.- Я помираю тож ці цяцьки мені ні до чого, а тобі вони, можливо, врятують життя. - Вона простягнула руку Норі, в якій лежало десять золотих зубів та згорток з діамантами. - Щодо моєї умови: як все в тебе вдасться — повернись за мною! Я не хочу помирати тут під парканом. Я хочу як леді — побачити Париж і померти. Я так багато чула від своїх “клієнтів” про нього, що хочу аби моє понівечене сифілісом тіло спочило там.

- Я...

- Просто бери і йди геть звідси! Через три дні до Парижу відпливатиме корабель

Джоранн штовхнула Нору геть від себе і побігла в бік церкви. Нора шокована, але несподівано багата стояла і дивилась услід їй, тій, що врятувала життя.

***

Пробратись на корабель було вже не таким легким завданням, яким його собі уявляла Нора — довелось провести ніч з мерзенним коком з жовтими кінськими зубами та відразним запахом усього тіла. Він , у свою чергу, взяв її на судно як свою помічницю. Подорож далася Норі важко: вона мусила тяжко працювати на кораблі, а вночі задовольняти мерзенного хтивця аби її не викинули за борт.

***

Прибуття до Парижу знаменувало для Нори, як їй здавалось, нове щасливе життя. Вона мала гроші. І найголовніше — її ніхто тут не знав. Усім вона представлялась як Нора Ранк, дружина доктора Ранка, яка за його дорученням прибула до Парижу аби дослідити поширення сифілісу серед парижан. Статус дружини лікаря моментально надавав їй статусу інтелігенції, еліти, чим вона успішно користувалась. Оскільки Нора не вміла геть нічого у своєму житті (і, звичайно ж, зовсім не розумілась на сифілісі та інших хворобах), вона під приводом доручення свого чоловіка і поважного статусу була вхожа майже до кожного аристократського будинку. Довірливі дружини (такі як якою колись була вона сама) з великою шаною відкривали двері перед Норою. Вона, роблячи вигляд, що оглядає пацієнток, поглядом зачіпала “цікаві” для неї речі: золото, діаманти, шуби та напівшубки. Декілька разів Нора навіть провела два аборти, після чого набула ще більшої популярності серед парижанок.

Нора була щаслива. Вона мала все: повагу, статус, гроші і незалежність. Вона вважала, що добилась усього сама, але її і досі називали “дружиною доктора Ранка”,хоча Нора просила усіх називати її просто “Нора” або ж “пані Нора”.

Через два місяці перебування Нори у Парижі до неї на “прийом” прийшла дивна жінка: вона не виглядала дуже забезпеченою,була дуже схвильованою, на очах були сліди  від сліз та побиття. Жінка представилась Матильдою Луазель. Вона ледве стримувала плач. Пояснювала, що немає грошей, але дитина ця їй не потрібна; що дитина не від чоловіка і що чекає на Матильду смерть в разі викриття.  Нора довго вагалася, не хотіла безкоштовно знову проводити те страшне дійство (вона сама мати в кінці кінців).

- Якщо ви не допоможете, я покінчу з собою. Я більше не можу так жити. Чоловік мене ненавидить, бо через мене ми вже більше п’ятнадцяти років живемо у злиднях. Він зраджує та постійно вибиває з мене увесь дух. Нещодавно він підчепив сифіліс у чергової хвойди і тепер звинувачує мене у невірності та ще дужче б’є. Я  знаю, що винна, що ми все втратили, але... Я вирішила все виправити. Є чоловік, що дуже прихильно до мене ставиться, він платив гарні гроші за секс, а мій чоловік був задоволений і побиття порідшали. Але я завагітніла. Це кінець! У мого коханця є сім’я і він наказав мені йти на аборт (власне він мені вас і порадив, бо його жінка приходила до вас місяць тому також на аборт). Чоловік мене вб’є! Та ще й від ганьби не відмитись мені ніколи. Благаю, допоможіть!

Нора мовчки слухала історію Матильди. Вона попросила все детально їй розповісти, розрадити душу. Матильда розповіла,що якось загубила коштовне намисто своєї подруги і мала повертати, то ж вони з чоловіком набрались боргів і придбали точно таке саме намисто і “повернули” його подрузі. “Дивна і дурна історія!” - подумала Нора, але їй все ж таки була шкода жінки. - “О, цей несправедливий світ! Він переповнений пихою самовдоволених чоловіків і нещастя бідних жінок!”

- Досить, Матильдо!

- Пані Норо!

- Я спробую. Зроблю все що зможу

Матильда припала до ніг Нори і гірко заплакала, благословляючи свою рятівницю та увесь її рід.

Нора дала випити відвар Матильді, після якого та заснула мертвим сном у Нори на столі. Норвежка робила свою справу, руки її тремтіли, на очі навертались сльози. Нора вже розуміла, що щось не так — занадто багато крові, Матильда не прокидається, хоча вже мала відкрити очі (Нора вже закінчила сеє страшне дійство). Жінка чекала. Нервово ходила з кутка в куток і поглядала на Матильду. Вже стемніло. Матильда продовжувала кровити, але не приходила до тями. Нору охопила паніка. Вона розуміла, що Матильда помирає, але не знала що робити. Жінка заплакала. Усвідомивши ситуацію, вона схопила Матильду за руку, намагаючись відчути пульс, якого вже не було. Клієнтка була холодною та блідою, груди її не рухались, волосся, здавалося, втратило свій блиск та стало тьмянішим.

Вперше в житті Нора закурила. З півгодини вона сиділа нерухомо, втупивши погляд у стіну. Вона геть забула про своїх пацієнтів, що саме зайшли до її оселі. Гості вжахнулися від побаченої картини, лише Нора була неприродно байдужою.

***

“Владою, даною мені Карлом ХІ Молодшим, іменем Франції засуджую до страти через повішення Нору Ранк — шахрайку, повію та вбивцю” - голос звучав глухо, десь ніби не з цього світу. Нора стояла з зашморгом на шиї, а навколо неї купчились люди, що очікували на виставу. Кат посміхався та тримав руку на важелі, він хотів швидше виконати свою роботу і повернутись у тепло ліжко до своєї  дружини. “Вибач мені, Джоранн!” - перша і єдина думка Нори перед кінцем.

Mag_no_Lia