Відьмак

…Адель стояла непохитно і дивилась на Дана, його очі були налиті кров’ю, так, що зіниці просто щезали у багряному просторі...Довкола палав вогонь…Дан єхидно всміхався, зриваючи сорочку. Його спина стала прозорою і Адель бачила всі його ограни в кривавій слизькій плівці…

 Давайте спочатку.

Історія відбувалась року 2003 у невеличкому селищі – Холми, що на Чернігівщині. Група юнаків, котрі цікавились містикою та закинутими будівлями, складалась з шести осіб – три дівчини: Аделіна, Емілія, Ульяна та три хлопці: Дан, Тимофій та Мирослав. Утворилась компанія випадково…Спершу дівчата окремо ходили на закинутий спиртовий завод, просто заради забави, їм було цікаво гуляти територією мертвого виробництва, але вже вшосте обходячи знайомі місця, Аделіні на думку спала фантастична ідея – визвати пікову даму, і дівчатка чимдуж гайнули додому по люстерко, карти та червону помаду. Повернулись коли почало смеркати. Піднялись на другий поверх цеху, встановили люстерко та почали ритуал. Сходинки мальовані червоною помадою були чіткими, як і фраза, котру дівчата промовили тричі…За сім хвилин почалось щось незрозуміле та страшне. У суцільній пітьмі, жінка в чорному з палаючим та німим поглядом, повільно виходила з люстерка і прямувала в бік дівчат. Емілі дістала крейду та кинулась креслити коло, в яке подруги увійшли втрьох, Уля обсипала сіллю те ж саме коло, їй здавалось, що так вони матимуть більше шансів вберегтись від потвори з довжелезними гострими чорними кігтями. Дама шипіла на них та ладна була проткнути своїм манікюром горло кожній юній леді. Дівчата тремтіли від жаху, вони обійнялись та завмерли. Пікова не змогла пройти крізь коло, і почала бурмотіти якесь заклинання. З-за стіни за Дамою виднівся ще один силует. Це був Дан. В руках він тримав люстерко та шепотів потворі: «йди туди звідки принесло», направляючи сходинки мальовані червоною помадою на свічаді прямісінько в очі Піковій. За мить Дама щезла…
Дівчата кинулись обіймати Дана, щиро дякували за порятунок. Дивним виявилось те, що знали дівчата всіх місцевих парубків шкільного віку, проте свого рятівника вони бачили вперше. Хлопець провів подруг до центру селища, вони домовились про наступну зустріч…

В недільний ранок Адель та Емі готували шарлотку вдома в Ульяни, доки та випікала мафіни. Дівчата чекали на чаювання свого рятівника, котрий обіцццяв прихопити двох друзів. Молоді люди одразу ж здружились, оскільки мали низку спільних інтересів, зокрема й прогулянки незвичними місцями.

Подруги вхопили чимало адреналіну з ситуації «Приходу Дами», але не припинили цікавитись містикою та закинутими будівлями, проте тепер мандрували різними місцинами вже з хлопцями. За рік разом компанія обходила всі мертві споруди Чернігівщини, Дан почав зустрічатись з Адель, та інтерес до таких пригод зростав. І ось товариші вирішили відвідати прекрасне містечко, що знаходилось не надто далеко від Холмів, та про яке ходить чимало народних легенд – Конотоп.

Тож спакувавши валізи компанія рушила на тиждень до запланованої місцини. Пошуком помешкання займався Дан, оскільки він вже бував у місті, і знає де що…На вечір понеділка друзі заселились в одиноку хижку, в ній було три кімнати та кухня – на диво, всі світлі та чисто прибрані, хоча в помешканні більше року ніхто не проживав. Дан зізнався, що то хата, котра дісталась йому у спадок від бабусі. Всі були задоволені безкоштовним помешканням, і повечерявши друзі рушили до лісового закинутого дитячого табору.

Вони кілька годин мандрували корпусами, було враження, ніби табір занепав зовсім недавно…У кімнатах ще лежали дитячі іграшки, на кухні пахло молоком, котлетами та пюре… На третій день Друзі обійшли вже майже всю територію, їм лишався ще один корпус…Раптом місце потьмянішало… Звідусіль долинав дитячий сміх, котрий так і кликав компанію до третього корпусу…А там на друзів чекала моторошна картина… На третьому поверсі у 666 кімнаті сиділа та сама потвора… Та, від якої Дан врятував дівчат, та -Пікова Дама, що вийшла чітко вимальованими червоною помадою сходами з Уліного люстерка…Потвора роздирала своїми чорними кігтями шматки людини, скоріш за все це була дівчина, оскільки при вході до кімнати 666 лежало довге густе волосся, зірване суцільним жмутком, і жадібно їх поїдала. Чорні пасма спадали їй на обличчя, майже повністю закриваючи його. Дама побачила компанію і почала шипіти.  Емілі дістала крейду та кинулась креслити коло, в яке увійшли всі товариші, окрім Дана, Уля обсипала сіллю те ж саме коло, їй здавалось, що так вони матимуть більше шансів вберегтись від потвори з довжелезними гострими чорними кігтями. Потвора наближалась до Дана. Адель кричала і благала коханого зайти в коло. Та хлопець ніби отетерів. Він стояв нерухомо. За якусь мить, коли Дама підійшла надто близько, хлопець пробурмотів до неї щось незрозуміле, звучала фраза коротко, ніби вітання, та поцілував у щоку Пікову. Друзі були шоковані. Вони стояли нерухомо у колі…

За сім хвилин дивного бурмотінні з Даном - Дама пішла. Дан забрав ошелешених друзів та разом вони почимчикували у хижку. По приходу всі миттю поснули. На ранок Адель запитала Дана, що то було в третьому корпусі… Він холодно, як ніколи раніше, відповів – увечері все дізнаєшся. Чекай…

В обід Адель читала записку, від Дана, з картою хижки та покроковій схемі спуску в підвал. Стемніло швидко, і дівчина, не сказавши нікому ні слова пішла у місце позначене хрестиком на карті.

В темряві вона побачила вогонь, а ще…його…Він був інший, ніж звикла бачити Адель…
Тим часом друзі кинулись шукати дівчину, і за пів години віднайшли півал, вони спостерігали всю картину, визираючи з-за мішків борошна… Адель стояла непохитно і дивилась на Дана, його очі були налиті кров’ю, так, що зіниці просто щезали у багряному просторі...Довкола палав вогонь…Дан єхидно всміхався, зриваючи сорочку. Його спина стала прозорою і Адель бачила всі його ограни в кривавій слизькій плівці…На диво, її не нудило від цього видовища. Вона готова була кинутись до нього в обійми, і навіть цілувати… Дан був потворою для всіх, окрім Аделіни… Він підійшов до дівчини і сказав: ти маєш знати це…Але лише якщо ти хочеш цього. Я даю тобі хвилину – ти ще можеш піти…Але Адель без вагань поцілувала хлопця і мовила: я прагну знати тебе всього і все про тебе… Дан: ну що ж, це твій вибір… Я – відьмак, а та Дама, так, Пікова – моя матір. Коли ви проводили обряд «на жарт» ви наразили себе на смерть…Проте, був інший вихід, і я обрав його. Річ у тім, що моя бабця – Конотопська відьма, а їй час вже йти в інший світ, проте вона не має кому передати свою силу, а отже й покинути цей світ. Я мав знайти дівчину, взяти її собі за дружину і вона – отримає дар відьми. Єдина умова – моя обраниця має бути жертвою моєї матері. І ось ти трапилась мені…Чому саме ти? Бо сходинки мальовані твоєю рукою…Тепер ми підписуємо свідоцтво про шлюб кров’ю. І йдемо до бабці – ти станеш повноправною Конотопською відьмою…Кохана…

Дан обіймав та цілував Адель, шепотів «люблю», вона відповідала тим самим…На завтра планується переродження Конотопскої відьми…

Уля з Емілі, Тімою та Мірою тим часом вже, схопивши свої зібрані валізи, тікали назад, до Холмів.    

Iris Kipish