Хмільне серце
Хмільне серце
Отмаров прокинувся рано. Хмільні поля вже полошив вітер, доносячи приємний аромат до села. Звичка вбиває естетику у чехів, що день у день проходять зеленими ароматними полями, однак та, у свою чергу, прив’язує людину до себе наміцно.
Якщо ви запитаєте будь-якого отмаровця, чи згоден той покинути своє село - він тільки здивовано погляне на вас, вважаючи за дивака. Люди у цьому місці потонули у рутині, яка підпорядковується звичайній роботі на полях чи лісозаготівлі. У селян руки пахнуть хмелем, проте цей запах дорожчий їм понад усе.
Урбанізація ніколи не торкнеться своєю залізною рукою цього села. Знаходячись на невеликій відстані від Брно, Отмаров не має великих перспектив чи високооплачуваних робочих місць. Люди тут бережуть недоторканість, яка заховалась між пахучої пшениці, що час від часу, за натиском вітру, шепоче ласкаві слова хмелю.
Все, що тут нагадує про сучасність: автобуси на електропостачанні, сонячні батареї та автомат, який кожен ладен був обійти стороною.
Неприємного червоного кольору, він стояв серед дороги, яка сьогодні була потурбована пилом та пекучим диском. Кути вже постраждали від невдоволених користувачів: стали ніби обрубаними і почорнілими чи то від сонця, чи то від злості.
Біля забрудненого червоного апарату стояла дівчинка, років десяти. Вона була одягнена у сіру льонову сукню, яка ніжно обіймала її спітніле від спеки тільце. Зріст ледь дозволяв обличчю поглянути на екран автомату, однак, подавшись трохи уперед, її очі вирівнялись в одну лінію з центром плоскої сірої поверхні.
Декілька хвилин постояв у досить незручній позі, юна чешка відновила позицію і почала заламувати тендітні пальці на руках, подумки рахуючи. Її по-дитячому уважні очі були зосереджені на чомусь зовсім віддаленому: вона дивилась у майбутнє, паралельно підсумовуючи минуле.
- Сімнадцять! - голосно викрикнула вона, помітно стривожившись.
У її тонкому дівчачому голосі можна було б почути мелодію смутку, однак нахабний хміль всіляко перебивав будь-яку можливість вловити настрій крізь звук.
Сімнадцять років до смерті. Понад сто життєвих поворотів та більше тисячі можливостей змінити життя. Паразитичні проблеми, у яких легко потонути без духовного стрижня, що завжди є рятівним жилетом, але, на жаль, часто залишається так і не використаним.
Складно з’ясувати, чи пустуватиме гачок, де висить цей рятівний атрибут, у маленької дівчинки. Вона стояла серед дороги, яку міцно обійняв з обох сторін веселий хміль. Здається, її корабель зараз плив зеленою рікою, яка подекуди зносила його течією до протоків пшениці, аж поки потік не зустрів перешкоду у вигляді лісу.
Вона здавалась статуєю. Така простодушна та легка за своєю натурою, дівчинка уважно споглядала картину природи, яка сьогодні по-новому заграла у її дитячому світогляді. Хміль тепер здавався їй найкращим другом, який лоскотатиме щічки, що погрузли у смуті, пшениця - вірна сестра, яка завжди пригорне та приголубить, а ліс - це дзеркало життя, у якому відбиваються тисячі людських душ, серед яких і її - душа простої отмаровчанки.
Лісоруби щодня зрубують березу чи сосну. Щодня покидає світ одна душа, яка, бувши гарним породистим стовбуром з неповторною зеленою гривою, тепер стає зрубом.
Сонце пом’якшилось, і хміль, відчувши абсолютну владу, розпустив свої пахощі далеко за обрій: туди, де починається нове життя.
Сьогодні життя маленькою дівчинки розгалужилось у два потоки: минулі десять і майбутні сімнадцять років. Вона подумки одягла свій рятівний жилет та подивилась навкруги.
Дорога була все так само безлюдна та хвиляста від спеки. Юнка рушила уперед, аби дістатись першого ліпшого магазину та випити свіжого молока. Його солодкуватий смак нагадував дитинство, матір та рідне село, яке і було для неї тим великим зеленим лісом.
Вулицею повільною ходою рухались корови, ліниво споглядаючи то в один бік, то в інший. Пастухи розмовляли між собою про новий сполучний шлях між селами, а хміль незадоволено шелестів бруньками від того, що його запах перебивається коровами та молоком.
Дівчинка, вдосталь насолодившись прохолодним напоєм, побігла додому, аби сісти на лаві у садку та почитати серію улюблених чеських казок.
У цій маленькій дитячій фігурі сплелись усі потоки в одне потужне русло. Тепер межа між попереднім життям і майбутнім не відчувалась, принаймні вона так вважала. Її серце було природним, а від того знало своє призначення.
Сенс життя вона вбачала у звичайних речах: зранку вибігти у поле і погратись зі своїм приятелем-хмелем, потім, вдосталь насолодившись прогулянкою, випити склянку молока і допомогти з домашніми клопотами. Ідеальний вечір був для неї з книгою у руках та запахом солоду на устах.
Кордонів людських можливостей не існує, і люди активно цим користуються. Хтось ризикує, а хтось боїться програти, тому ховається за своєю тінню.
Маленька дівчинка у сукні з льону відчула себе. Вона усвідомила, що її сенс буття - ідеальні умови для зростання ще молодого, зеленого стовбура - це бути частиною природи, бути там, де твоя душа.
Якщо б ви запитали у неї, чи згодна вона покинути Отмаров задля чогось більшого, то почули б неупереджену відовідь, що для неї село - це вона сама, а від себе ніколи не втечеш…
Биструшкіна Анастасія