Казка про Мурка
Десь у маленькому мiстi маленької країни живе хлопчик шістнадцяти років з дивним iм'ям Мурк. Все його життя - то школа та театральне мистецтво. На першу думку, цей хлопець не відрізняється від інших, але є в нього цікава здібність. Мурк бачить дивовижні сни. Частіше в них те, що непокоїть його розум удень, але буває, що приходять герої фільмів або друзі.
Взимку Мурк обожнює сидіти вдома та дивитися новорічні фільми. Так ці зимові канікули не були вийнятком.
Хлопець з'їв четверту порцію морозива та почав засинати.
Уві сні до Мурка прийшов великий білий пес та говорив про дівчину з фіолетовими окулярами, яка виконує всі бажання, навіть недосяжні, як зірки. Наступного ранку хлопець розповів сон матусі, а вона порадила написати жартівний лист до тієї дівчини з фіолетовими окулярами. Так хлопець і зробив.
У ньому Мурк розповів про мрію зробити власну виставу на великій сцені і щоб всі знайомі прийшли, і щоб мати прийшла, і щоб хлопцем пишалося все місто. Мурк поклав листа під подушку та заснув. Вночі йому бачився Пітер Пен, який загубив свою тінь. Шукаючи її, Мурк зазернув під ліжко, де побачив ту саму дівчину з фіолетовими окулярами. Від здивування хлопець відкрив рота.
- Що ти тут робиш? - Мурк не моргав від здивування.
- На тебе чекаю, нам час! - Майже криком відповіла дівчина.
Вона вхопила хлопця за руку та бігла що є сил через двір та сусідні двори. Пітер Пен летів за ними, але не встигав. Казкова дівчина завела Мурка та Пітера до якогось приміщення. Стіни в ньому були у різнокольорових вертикальних полосах. На полу лежали здуті повітряні кульки.
- І нащо ми тут? - Питався хлопець.
- На тобі тонесеньку ниточку, якщо ти її збережешь, то я прийду на твою виставу. А якщо згубиш, я залишу тебе.
Мурк дивився на стіни і стелю. Він намагався знайти поштовх, щоб писати хоча б план своєї вистави.
Пітер Пен дивувався з хлопця:
- Що ти переймаєшься? Бачиш стелю - пиши про неї. Бачиш що за вікном - пиши про це.
- Так... - Промовив хлопець.
Пітер Пен подивився на годинник і сказав:
- Мурку просинатись час!
Пітер штовхнув хлопця та цієї миті він прокинувся у своєму теплому ліжку.
Підхопивши настрій нічних пригод, Мурк почав писати сценарій майбутньої вистави.
Не перериваючись на сніданок, обід та вечерю, він писав і писав. Мати не дивувалася поведінки хлопця, бо він настільки творчий, що може забути все на світі.
Правою рукою Мурк писав, а лівою тримав тонесеньку ниточку, яку знайшов під подушкою на місці, де лежав раптово зникший лист.
Вночі увісні хлопець повенувся до того приміщення, де на нього чекали казкова дівчина з фіолетовими окулярами та Пітер Пен. Вони зустрічали хлопця радісно, питали про досягнення. Мурк із захопленням розповідав про свій текст.
Дівчина з фіолетовими окулярами обіймала його та плакала.
- Що сталося? - Питався хлопець.
- Я пишаюсь тобою. - Відповіла дівчина.
Наступного дня хлопець лише сидів біля вікна та обережно тримав тонку ниточку.
Уві сні хлопець підбіг до дівчини з фіолетовими окулярами, обняв її та плакав:
- Я хочу, щоб ти снилася мені наяву...
І він плакав, як немовля, бо любив цю дівчину усім серцем.
- Тільки ти тонку ниточку не зміг зберегти. - Сказала дівчина.
- Але ось... - Хлопець шукав ниточку по кишенях, але не зміг знайти, бо загубив її.
- Ні, я не міг! Як це сталося? Я не міг! - кричав хлопець.
- Ага... - Печально відповіла дівчина та зникла.
Мурк прокинувся та подивився на годинник. Третя ночі. До ранку він не засинав та редагував текст.
За сніданком Мурк все розповів матусі. Вона уважно слухала хлопця та сказала:
- Я вважаю, що тобі треба порадитися із друзями-театралами.
Цілий день хлопець провів у театрі та обговорював свою майбутню виставу.
Сценарій сподобався усім без вийнятку. Початок репетицій оголосили наступного тижня.
Мурк ніяк не міг забути про дівчину з фіолетовими окулярами.
На останній репетиції хлопець пообіцяв ніколи не згадувати про неї.
На день вистави зібралося все місто, всі друзі та мати хлопця. Всі аплодували та пишалися ним. По сцені ходила тінь. Мабуть вона належала Пітеру Пену.