І Telegram страшний, коли мовчить,
коли зненацька спам весь причаївся,
коли не знаєш : «Кого б це вже дістать,
о пів на третю? Чим би поділитись?»
Ні я не плачу, мучуся, «болю»,
Я вже писав, й розмови всі завершив.
І все одно, я о четвертій все ж люблю,
Комусь та й написати, наче вперше.
Всі повторяють і пишуть «під кліше»,
Репостять отой вірш про «спориші».
Благаю вас, шановані товариші,
Цінуйте неповторний дотик до душі.
Богдан Перетяка
Сміються, плачуть фубики
І б’ють журбою в груди:
«Пиши, пиши, пиши її –
Знов захисту не буде!»
Ти не дивись, що буде там,
Чи залік, чи незалік,
Йде керівник назустріч вам,
Він зустрічі цій радий.
На мить єдину залиши
Свій сон, спокІй і нерви –
І в ночі, тихі й дощові,
Пиши ти без перерви.
Схопи враз думки переспІв!
Пиши, читай, віддайся!
Серед книжок і зошитІв
В абзацах заховайся!
Поглянь, вся курсова тремтить
В палких обіймах ночі,
Слово в сторінках шепотить
І висновки воркочать.
Як іскра ще в тобі горить
І зганути не вспіла, –
Строчи! Ця ніч – остання мить,
Для «ефок» – вічність ціла.
Заснув, лежиш без руху ти,
Як всі в сю мить працюють,
Влий кави ти від дрімоти:
Усі, як й ти, сумують!
І сміло бий поверх кнопОк,
З думками й креативом
В ім’я це радісне крапок,
Тире й питань з пробілом.
Закриється без вороття –
Відновіть «ворд»?! То й буде,
Погасло в серці багаття,
І захололи груди.
Схотів вернути ти собі,
Як Фауст, «док» минулий…
Та знай, над нас компи скупі,
Над нас – скупі й нечулі…
………………………..
………………………..
Сміються, плачуть ФУБики
І б’ють журбою в груди:
«Пиши, пиши, пиши її –
Знов захисту не буде!»
Корольова Лоліта
***
Мій милий, дедлайне забутий!
В яких ти блукаєш чужих дисциплінах?
Вітрами далеких істориків,
дата сдачі пропахла твоя.
Зеленою вогкістю філософів,
вугільним пилом фізруків-ледацюг...
Пройшла філологічне коло
страждань та вмирань.
На заліковках — то буква чудова,
то в сяйві древніх моїх пересдач —
якась молода та хвора дитина,
якийсь молодий не менш хворий дедлайн.
Далекого рейсу першого курсу...
Як довго твоя дата сдачі йде!
Я завжди вгадую — де ти, моя ти частино
Ніколи не знаю — де ти, сподіваюсь весь час, що ти десь там вмреш...
Лиш після хвиль оціх пар, прихожу додому,
надходить ніч оця синтаксична...
І може, я стану вдовою...
А може, я вже синтаксична вдова!
Дата сдачі пече мені руки.
а я нічого не зна.
Крізь тисячі миль дисциплін
до мене ішла ця вода...
Така безтурботна й легенька основа!
Страшна ця вода в роботі оцій...
А моя маленька нервова система
малює квітку на ній.
А.Доброходська
Літературна пародія на вірш Сергія Жадана «Що ти будеш згадувати про ті часи?».
Що ти будеш згадувати про ці часи?
Певно, нічого, в голові лунають баси,
У тебе трясуться руки, жахливий невроз,
Пам'ять змиває все, бо у тебе – склероз.
Та знай, я кохаю тебе й оттакою,
Ми здолаємо хворобу разом з тобою,
Випий пігулки, піди вмий лице,
Згадуй, що я тебе люблю, згадуй про це.
Згадуй, що я писав тобі в листах,
В яких ми з тобою бували містах.
По-дві пігулки вже треба приймати,
Аби ти могла хоч щось згадати!
Погане не згадуй, нащо воно,
Згадуй насправді - не імітовано,
Долай той склероз і мої страхи,
Підіймай із ліками келихи.
Наші серця, як ті кораблі,
Лиш пам'ять твоя застрягла на дні,
Як тільки одне ти щось, мила, згадаєш,
То інше – важливе, заразом забуваєш!
Влада Аніканова
Моя домашко! Я перед тобою.
Не забирай в мене блаженні сни.
Лиш не забудь, що Я перед тобою,
А не філософ, не Конфуцій, ні!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
Хоча, по правді, я для того і живу.
Не дай мені над шляхом з універа
важким ударом величезних обсягів твоїх…
Допоможи заплутатись в двох соснах,
І розміняти весь свій час на те,
щоб кості перевернулися в гробницях
літературних критиків доби.
І в них було страждання, як у мене,
і від домашки тьмарився їм світ.
І їх ті обсяги косили,
Як Covid-19 в карантин.
А там, а там… Жорстокий дзвін дедлайнів
і не закінчаться завдання до весни…
Моя домашко! Я перед тобою.
Не забирай в мене блаженні сни.
Ірина Пахолівецька
А що якби смайлик, улюблений емоджі твій існував насправді
Мав тіло, руки і ноги та посмішку щиру
Він пускав повітряного змія,
Робив круті селфі та постив в Інсту
Збирав тисячі фоловверів
Проводив прямі ефіри та лайк-тайми,
І огляд своїх багатомільйонних замовлень з інтренет-магазинів
Був справжньою фіто-няшкою на «ПП»
Щоб бути улюбленим блогером твоїм,
І раптом побачив Його,
Файпового стікера, справжнього боді-білдера
Під спалахами сотень камер та софітів
У білому парадному костюмі,
Що їхав на новенькому героскутері,
Обминаючи бентлі та інші спорт-кари...
І втратив я мову та лік часу
В шаленому німому захопленні:
- Дай затестити, Бро!
З такими можливостями
Тобі, що шкода?!
Інста-блогу, генераторе модних ідей!
Щомиті хтось постить улюблений смайл
Відкриває для себе шаленство та крутість моднявих стікерів,
Щоб стати навіки одним із твоїх фоловверів з тисячами лайків та коментарів.
Наталя Лебеденко
