Літ-крит

Христя Венгринюк. Народжуватися і помирати взутими – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 128 с.

Вікіпедія позначає особу Христі Венгринюк нескінченними «учасниця», «переможниця», «авторка», «волонтерка». 32-річна чернівчанка написала 7 книг, а також є співавторкою багатьох антологій. Як каже анотація, прозову збірку «Народжуватися й помирати взутими» вона тримала в собі 7 років і писала її під вимушеною дією речовин. На презентації зізналась, що в ці оповідання вилила тяжку депресію, адже процес написання творів терапевтичний. Погляньмо, що з цього вийшло!
Виявляється, в контексті депресивних настроїв з"ясувати значення назви простіше.
Я сушила голову над цим доки не прочитала інтерв"ю. Авторка розповіла про тривожність, яка переслідувала її усюди, мов тінь. І тут мене осінило. Бути взутими означає бути захищеними, озброєними, а народитись і померти, не знімаючи взуття = все життя прожити в напрузі і готовності протидіяти чомусь = маємо високу концентрацію тривожності в творах.
В першому оповіданні головний герой вживає наркотики, і складається враження, що їх ефект не відпускає збірку аж до кінця. Нас одразу попереджають про психоделічність та сюрреалізм, тож потрібно бути готовими до виривання зубів заради любові, висиджування яєць у вухах та мандрівок на шафу. Проведемо тест: «Я повільно скинула свою нічну сорочку, гола підійшла до незнайомця і впхала його ніс у своє вологе лоно. Він нюхав так жадібно й так довго, наче парфумер, відшукавши новий запах». Підійдіть до дзеркала. Якщо ваші очі помітно округлились, а волосся стало дибки, вам буде складно читати деякі оповідання. Однак якщо ви відносно спокійно сприйняли цю інформацію, вітаю! – ви можете сміливо братися за прочитання; вас уже нічого не злякає, адже найбільш шокуюче позаду. Хоча натомість шокувати може ненормативна лексика. Вона трапляється вкрай їдко і тому вражає більше, ніж насичені лайкою та жаргоном твори. Загалом мова оповідань гарна, приправлена західноукраїнськими діалектизмами, але хотілося б більшої різноманітності у мові персонажів.
А персонажі дійсно яскраві і головне – відображають своїх читачів. Кожне оповідання описує певну болючу, але, на жаль, знайому багатьом проблему: параноїдальну недовіру до людей, зраду обранця, загибель рідних на війні, домашнє насильство, втечу від нав"язливих думок, неприйняття реальності, самотність та закутість. Усі ці ситуації зображені надзвичайно яскраво і влучать своїм читачам у самісіньке серце. Нехай вас не лякає психоделічність деяких оповідань, адже якщо ви той самий читач, то сприймете ці символи невидимим органом чуття і ніщо не залишиться для вас загадкою.
Багато книг Христі Венгринюк присвячено «пошукам Батька». Що ж це за Батько? Очевидно, це Бог. Його образ є майже в кожному тексті і виявляється або через
дійсного персонажа і любов до нього, або через релігійні мотиви. Деякі оповідання набувають характеру притч: в них головний герой мандрує життям, намагаючись віднайти щастя, і врешті-решт знаходить його у спілкуванні з Богом. Висновок: віра – чи не єдиний порятунок від ударів долі. Підтверджу цю думку цитатою зі «Шляху Лукаша»: «Єдиний важливий Шлях Життя кожного – до Бога».
Збірка «Народжуватися і помирати взутими» сподобається як шанувальникам «книжкового артгаузу», так і охочим поглянути на світ з нового боку. Але насамперед вона для людей, які загубились і відмовляються визнавати це, для тих самих читачів.
Головач Юля

Ричард Матесон. Нажмите кнопку – Санкт-Петербург:
Азбука, 2018. – 544 с.

Для того, щоб зрозуміти, який Ричард Матесон письменник, достатньо дізнатись, що його роман «Я – легенда» екранізували тричі. Також інтригує цитата Стівена
Кінга на обкладинці книги «Натисніть кнопку»: «Письменник, який справив на мене найсильніше враження». Перед нами збірка оповідань, написаних Матесоном 
протягом життя. А почалось наше знайомство з мого бажання полоскотати собі нерви хоррором напередодні Хелловіну. Зізнаюсь, я ще та любителька страшних історій, однак багато з них написані непрофесійними авторами, які часто копіюють чужі сюжети. Тож я зажадала прочитати оповідання зрілого письменника, і мені
пощастило знайти збірку «Натисніть кнопку». Власне, книга називається так само як і один з творів.
Оповідання абсолютно різні: тут є і містика, і фантастика, і небезпеки реального життя. Деякі сприймаються легше і мають очевидні ідею та проблематику, а деякі
залишають незрозумілі враження і змушують не раз повертатись до своїх загадок. До останнього типу належить «Deus ex machina», яке не дає мені спокою вже котрий день. В ньому йдеться про те, як звичайний чоловік порізався під час гоління і помітив, що замість крові з рани витікає мастило. Інші не бачать його справжньої природи, але натомість герой помічає, що його оточують такі ж роботи, як і він сам. Що це: галюцинації чи змова? В кінці він звертається до Біблії і робить для себе певний висновок. А я поки не зробила висновку.
Недарма вказала, що головний герой – звичайний чоловік, адже персонажі не вирізняються якимись особливостями. Їх можна назвати сірою масою. Але це не
погано, бо вписується в рамки жанру і ніби промовляє: «Таке може трапитись будь з ким і в будь-якій нудній реальності. Воно існує поруч. Можливо, за дверима ваших сусідів».
До змісту претензій не маю. А як щодо форми?

Мова творів понятійна, нічого зайвого у тексті немає, як і прийнято в сучасних хоррор-оповіданнях. Здавалось би, все чудово, але з наступного речення я почну
чіплятись. Розділові знаки. Це перший автор в моєму читацькому досвіді, який замість традиційних трьох крапок обриває речення самотньою крапочкою. Такий
спосіб краще передає раптово обірване мовлення, але особисто мене страшенно дезорієнтує: «- Извини. Я немного нервничаю. Не каждый день случается, что тебя. Он замолчал и с одеревеневшим лицом начал протирать тарелки».
Як вам цей фрагмент? Правда, дивні. Гм, відчуття.
Помітила, що персонажі часто замовкають без очевидної причини. Це створює потрібну напругу, але деколи руйнує логіку. Тим паче, на такому замовканні
постійно спотикаєшся - і це заважає читати плавно. Також ускладнює читання нашарування подій і їх різка зміна там, де це недоречно. Не завжди зрозуміло, що
відбувається в конкретний момент: чи це фантазії, чи спогади, чи реальність, а якщо реальність, то чому така неправдоподібна? Головний герой одного з оповідань
заходить в бар і розуміє, що не може увійти до свого кабінету. Отже, він тут працює? Ні, тому що робить замовлення, аби мати змогу залишатись в барі. Такі омани мають свою функцію, але когось можуть роздратувати.
Читаючи деякі короткі оповідання, думала, як було б добре, якби автор показував, а не розповідав. Коли ми, читачі, бачимо якісь деталі, активізується уява, ми
починаємо думати, шукати логічні зв'язки. А коли чуємо суцільний наратив (на кшталт: «Він низький, повний, егоїстичний, розчарований в житті»), то потреби в уяві просто не виникає. Так нецікаво. Звичайно, всі твори написані не однаково, і така проблема трапляється лише в кількох, але це не скасовує її наявності.
Зрозуміла, що Ричард Матесон – любитель описувати волосся. Моментами це навіть кумедно: «Без шляпы, чувствуя, как ветер треплет светлые волосы, Роберт Картер шел по улице, стараясь рассуждать.» - світлий колір волосся дає якісь особливі відчуття під час його тріпотіння? Чорне волосся тріпотить інакше?)
Як людина, яка орієнтується в хоррорі і надає перевагу змісту, я рекомендую збірку фанатам жанру. Особливо не надто прискіпливим до мови. Ці твори навряд чи підійдуть для шумної вечірки на Хелловін, але для прочитання наодинці з можливістю помізкувати над ними – якраз. У будь-якому разі, натискати кнопку чи ні
– обирати вам. 

Головач Юля

Автор:Євген Положій

Тематика:новели,роман

Видавництво:Фоліо

Рік видання:2015

Євген Положій (м. Суми), 47 років - відoмий журналіст і письменник. У видавництві "Фоліо" вийшли його романи "Потяг", "Мері та її аеропорт", "Дядечко на ім'я Бог", "Вежі мовчання", "Юрій Юрійович, улюблинець жінок", "Риб'ячі діти".
"Іловайськ" - книгa про мужність неймовірний героїзм і людяність укрaїнських солдат і офіцерів, бiйців добровольчих бaтальйонів, всіх тих, хто опиняється в кінці серпня 2014 року в "Іловайському котлі", що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на схoді.
Війна принесла горе в українські сім’ї: жінки вмить стали вдовами, діти – сиротами, а в душах батьків навічно залишивлася рана. Винуватців Іловайської трагедії ніколи не покарають, і такий стан речей вигідний ворогові.

Майже рік журналіст, письменник, громадський діяч Євген Положій збирав документальні свідчення в учасників подій, бійців батальйонів “Донбас”, “Дніпро-1”, “Херсон”, “Кривбас”; солдатів та офіцерів 17-ї танкової бригади, 51-ї, 92-ї, 93-ї бригад ЗСУ та інших. “Іловайськ” написано українською та російською мовами, й присвячено всім, хто назавжди залишився лежати в Донецькій землі.
У 17 новелах передається уся чоловіча мужність, сміливість, витривалість, сила духу й водночас біль і трагізм. Долі персонажів перемелені воєнною м’ясорубкою, кожен відчуває страх перед ворогом… Але вони нескорені, мужньо витримують усі напади долі й протистоять агресору.
Часто персонажі кочують із новели в новелу. Це виглядає так, неначе автор складає пазл, і не завжди в одному творі вдається зібрати картинку до купи. Коли персонаж або сюжетна лінія, пов’язана з ним, не вкладаються в письменницьку модель у рамках одного твору, вони виринають у іншому в новій якості чи ситуації. Це створює ефект нелінійності, перерваності художнього задуму. На це є об’єктивні причини, адже боєць, із яким спілкувався журналіст і який є учасником бою, не може бачити повної картини.

Особливо мене вразила істoрія бійця під псевдонімом Санітар (“Якби мурахи були великими”), якого тяжко поранило в ногу й він залишився один у лісопосадці, де навколо – шматки тіл його побратимів. Щоб вижити, героєві довелося їсти мурах, хробаків, жирних мух, пити дощову воду з каски. Аби не збожеволіти, знайшов у своїй сумці записник і почав писати.

Не дивлячись на смерті й поранення на кожній сторінці роману, письменник усе ж закінчує його на оптимістичній ноті. Маленький Сашко пише листа святому Миколаю і просить його подарувати велосипед, бо тато загинув на війні і не встиг цього зробити.

Думаю,письменник бере емоційністю і правдивим описом подій. Що впливає на людьску психіку.Тому після прочитання цієї книжки людина хоч трошки стає іншою.