Літературно-критична оцінка повісті-казки «Швидше не буває»
Так сталося, що часто діти переживають важкі моменти у своєму житті. Ельвіра – це не та дитина, яка жила як в Бога за пазухою, ні: її тато загинув у автокатастрофі, мати має проблеми зі здоров’ям, а в школі ніхто не хоче з нею спілкуватися, та і до того ж, перша любов не така вже і солодка. Повість-казка «Швидше не буває» може пробудити у серці віру в те, що чудо існує, але чи насправді це так, я зараз хотіла б розібратися. Якщо бути відвертою, то повість мені сподобалася. Проте хочу звернути увагу на деякі нюанси, які трішки смутили мене.
На першій же сторінці твору ми читаємо спершу автора, потім назву, а після назви – жанр, що автор визначає його як повість-казка. Так, частково погодитися я можу, повість-казка в даному контексті доречна, проте, якщо взяти життєву ситуацію: уявімо собі, що дівчинка п’ятнадцяти років зайшла до книгарні та взяла в руки цю книгу, на форзаці книги написано жанр – повість-казка. Я думаю, що для цієї категорії дітей – підлітків – такий жанр недоречний, він просто не зацікавить читача, і як наслідок – дівчинка не купить вибрану книгу. Діти звикли, що казки їм читають батьки в дитинстві, а ми знаємо, що такий вік, як тринадцять років, наприклад, дуже специфічний, в цьому віці дівчатка намагаються здаватися старшими, ніж вони є насправді, тому, читати казку навряд чи захочеться. Незважаючи на те, що повість-казка доречна для вибраного твору, враховуючи всі перипетії, магію та чарівних персонажів, я думаю, що саме повість-казка не буде такою популярною, як, наприклад, «магічна повість». А що, хіба заборонено вигадувати свої жанри?! Думаю, що ні, та і такі жанри ще більше зацікавлюють читачів, адже це щось незвичайне. Саме тому, я думаю, що зміна жанру може допомогти цьому твору стати більш популярним.
Наступний момент, на який я звернула увагу – це назва повісті – «Швидше не буває». Чесно сказати, я навіть подумати не могла, що за такою назвою криється досить цікавий твір, який змушує задуматися над своїм життям. Тобто, я веду до того, що назва не налаштовує на те, що буде цікаво та незвичайно, навіть немає натяку на те, що на реципієнта чекають чари. І, як на мене, це погано, тому що промовиста назва завжди зацікавлює. Звернімося хоча б до тощо, що більшість людей купують книгу лише прочитавши її назву, при цьому не читаючи ні анотацію, ні автора, ні відгуки, нічого. І я належу до кола тих людей, які можуть обрати книгу, прочитавши лише її назву. Так, можливо вас це дуже здивує, але я надзвичайно не люблю спойлери, тобто для мене прочитати анотацію, або відгук – те саме, що прочитати книгу, адже в описі все одно є якісь натяки на те, що буде відбуватися, тому для мене вже автоматично не цікаво буде читати. Я вважаю, що назва сама має промовляти все за себе, чого в даному випадку, на жаль, немає. Я чомусь думаю, що автор в останній момент вирішив дати таку назву для своєї повісті-казки, тому що пропрацювавши над всіма моментами, вигадавши Крутончика та Коцюрубку, дати таку непромовисту та буденну назву для повісті дуже дивно, як на мене. Насправді, після прочитання повісті, я не зрозуміла, що саме автор мав на увазі, що він хотів донести до нас і яку мету переслідував, назвавши саме так свій твір. Звичайно, висловлювати свої варіанти для назви твору я не буду, та і вважаю, що не маю на це права, адже щось таки Ромко Бабак мав на увазі, коли підбирав саме такий заголовок.
Якщо я вже згадала про Коцюрубку та Крутончика, то хотіла б розглянути важливість цих персонажів у повісті. Коли ми починаємо читати, то переживаємо про таку дівчинку як Ельвіра, яка втратила батька у автокатастрофі, що, на жаль, дуже життєво, мати якої хвора і ледве зводить кінці з кінцями, рідні відвернулися від них з мамою, а в школі почався підлітковий булінг через нестатки, проблеми у сім’ї і, звичайно, проблеми із першим коханням, яке найчастіше дуже болюче і приносить лише сльози та розчарування дівчатам. Тобто змальована ситуація зі звичайного життя і ми можемо визначити навіть місце розташування Ельвіри – Київ, що, знову ж таки, робить історію правдивою. Саме тому дівчинка, що читає повість, може в будь-який момент сказати: «Так це ж про мене написано!». І це, насправді чудово, адже автор торкається таких проблем, з якими дітям важко впоратися на самоті: смерть рідної людини, неприязнь однокласників, проблеми з хлопцем тощо, але при цьому він [автор] зображує таких персонажів як Коцюрубка та Крутончик. Так, можливо я в свої двадцять один рік вже не підліток, але я, на щастя, маю молодшу сестру чотирнадцяти років, на яку і розрахована повість. І стосовно твору, як не дивно, наші думки збігаються – поява чарівників псує всю картину світобачення. Я спробую пояснити свою думку. Особисто мені було б набагато цікавіше дізнатися як дівчинка сама впоралася із всіма проблемами, аби автор показав підліткам, що всі ситуації можна вирішити і без чарів. Мене збив цей контраст між життям і магією. Мені здається, що було б набагато цікавіше, якби автор додав нам людину, як нового персонажа, що вплинув чи вплинула на життя Ельвіри. Тоді повість була б більш справжньою, і підлітки могли б, читаючи її, розуміти, що все в житті можливо, що проблеми в школі вирішуються, що стати відомою особистістю і заробити велику кількість коштів реально, треба лише працювати. Так, можливо, на сприйняття твору вливає мій вік і через це мені хочеться більше нахил на психологічний стан дівчинки, проте мені здається, що так було б набагато цікавіше та доступніше. Я погоджуюся, що в нашому буденному житті не вистачає магії, проте ми самі чарівники в своєму житті і було б набагато краще, якби автор відкрив підліткам очі на те, що магія в нас самих і нам не потрібні ніякі чарівники, аби досягнути мети, аби стати успішною призеркою абощо, адже ми можемо досягти своїх цілей лише працею та стараннями. В наш час всі підлітки використовують ґаджети для спілкування, там вони стежать за життям відомих блогерів та тіктокерів, які є мотиваторами, то чому ж Інтернет може мотивувати дітей щось робити, а книга ні. Хіба книга має показувати лише ідеалізовану оболонку життя? Я вважаю, що це зовсім неправильно і ця повість стане кращою, до прикладу, коли Ельвіра зустріне хлопчика або дівчинку, яка і допоможе їй стати кращою, вмотивує відвідувати басейн та спробувати свої сили в плаванні. В такий спосіб ми не змінимо кардинально сюжет, при цьому зможемо показати дітям, що все в житті залежить тільки від нас, від нашої поведінки, від нашого оточення тощо. Проте, одразу може відбутися дисонанс у вашій голові, адже на початку я говорила про те, що жанр твору можна змінити на «магічну повість», але одразу можу відповісти на ваше питання: а чому мій варінат перебігу сюжету не можна вважати «магічною» повістю, хіба Ельвіра не стала знаменитою, хіба вона не стала щасливою і не змінилася на краще, хіба вона не вилікувала маму та не стала успішною?! Звичайно, що так, і ось саме тут і ця магічність, ці чари, які є в серці кожного з нас. Вам може здатися, що я дуже довго веду до чогось і не можу знайти закінчити, проте свою думку відносно чарів я хочу закінчити тим, що ми самі чарівники у своєму житті і коли як не в підлітковому віці вірити в себе та свої сили?
Наступний момент, який мене теж трішки здивував – це тема навчання Ельвіри. Коли вона працювала в Австрії, то не могла встигати зробити всі домашні завдання, які задавали в школі і тим самим запустила навчання. Звичайно, автор наводить нам всі причини чому так сталося, проте є одне але, яке мені, як майбутньому вчителеві не дуже сподобалося: в кінці навчального року в Ельвіри не було ніяких проблем із навчанням, адже за неї все зробили чарівники. Як на мене, це момент досить негативний, адже читачам може здаватися, ще не обов’язково навчатися, якось всі питання можна вирішити, чиясь допомога може запобігти всім проблемам тощо. Я думаю, що такі цінності, м’яко кажучи не зовсім позитивні, тому що навчання важливе в нашому житті, а діти мають вчитися в школі, щоб підвищувати свій рівень інтелекту. Тому я вважаю, що саме цей момент все ж таки краще було б замінити на більш правдивий: незважаючи на всі свої досягання в плаванні, Ельвіра отримала погані оцінки із всіх уроків, окрім фізкультури, і тому залишилася ще на один рік в тому самому класі, аби наздогнати всю програму. Я вважаю, що такий варіант був би більш правдоподібнішим та і показував би для читача, що для того, щоб щось отримати треба працювати.
Відносно ж ім’я дівчинки, то воно мені здалося трішки дивним, адже Ельвіра не розповсюджене ім’я. Так, я думаю, що саме тому автор і вибрав його, проте я не відчула того зв’язку із Ельвірою, на який розраховував Ромко Бабак. Особисто для мене більш ближчі розповсюджені імена, до прикладу Вікторія (якщо ми говоримо про перемоги), що є дуже символічним у нашому випадку, адже Ельвіра була рекордсменкою, або ж було також цікаво взяти ім’я відомої плавчині, і зобразити ніби її життєвий шлях, звичайно, не вказуючи, що це біографія адже, це зовсім не так. Хоча, в післяказьці, автор, мені здається, натякнув, що Ельвіра замінене ім’я тієї, котра спробувала себе у великому спорті, або я просто видала за правду свої очікування. Тобто, я знову ж таки звертаюся більше до життєвої стихії, тому що казковість досить не стабільна субстанція, як на мене.
Також, мене здивувала розв’язка повісті, адже Ельвіра попрохала чарівника, аби всі забули про її спортивну кар’єру. Як на мене, це досить дивно і автор зобразив момент, коли людина кидає щось на пів дорозі і це нормально, я ж навпаки так не вважаю, адже спорт – це так стихія, де люди працюють багато задля визнання, задля успіху і звичайно грошей (куди ж без них), тому таке рішення дівчинки мене здивувало, адже стільки праці пішло нанівець. Я вважаю, що якби друге бажання було б щось на кшталт: «Ніколи не здаватися і бути сильною», то воно було б мотиваційним і правдоподібним, адже кожен твір, особливо для підлітків, має нести в підтексті такі слова, які схоплять за серце і вже не відпустять. Хоч щось має впливати на підлітків у ХХІ столітті, то чому це не можу бути цікава та життєва книга?!
Данюк Марія, ФУБ-1-17