Питання століття - чому фабули і сюжети повторюються?
У вас було таке враження, що уже аж занадто багато майна у тих-самих «діда» та «баби»? Патент на Курочку-рябу – в них, право власності на колобка – в них, опікунство на Івасика-Телесика – в них, мало того, паралельно з цим літня пара вирощує Ріпку. Скільки б ми не писали, але зрештою виходить, що усі стаємо на протоптані стежки. Відколи людина, промовила своє перше складнопідрядне речення, пройшло чимало часу. Змінилися цілі епохи сказателів, письменників, скрипторів – незмінним чомусь і по нині лишається одне – сюжети. Як казала геніальна Ліна Костенко : «Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше» . Прикра правда в тому, що сюжетів не мільярди – а всього тридцять шість, але про все по-порядку.
Мандрівний сюжет це доволі резонансне поняття в літературі. Я маю на увазі, що самі фабули (запозичують саме їх, а потім уже накладають сюжети), подорожують від одного письменника і до іншого народу. Це ті ж самі байки Крилова, запозичені в Едіпа, і знайома усім Червона Шапочка. Змінюються певні деталі, приміром одяг або умови в яких діють персонажі, але в результаті ми маємо наближений до оригіналу твір і яскраво вираженим провідним мотивом. Але справа сягає не тільки запозичень. Суть у тому, що якщо так придивитися, то по-суті у нас не так вже і багато саме варіацій сюжетів, якими можна було б оперувати. Вся справа в тому, що деякі дослідники заявляють, буцім-то спектр сюжетних поворотів і фабульних структур дуже обмежений, що не заважало людству збудувати цілу структуру із дивовижної гами творів. Чи справді це так? Чи настільки ми обмежені?
В дійсності все співвідноситься з теорією. Але перш ніж ми розглянемо усе на прикладах, хотілося б зауважити, що в принципі нічого поганого в запозиченнях немає. Люди спокон-віків передавали один-одному досвід. Все це накладалося на світове різноманіття подій і зводилося до чогось універсального. У єгиптян наприклад, узагалі було нормою вдосконалювати, переписувати твори попередників. Це скоріше добре, що ми маємо свого роду «заготовки» в літературному процесі. Але я хочу, щоб ми справді переконалися у дієвості теорії обмежених жанрів.
Перша наша теорія, належить Хорхе Люесу Боргесу, котрий свого часу заявив, що у світі існує всього чотири сюжети. Найстарішим є «осада міста» - історія про те як вороги довго осаджують місто і лише під проводом сміливого героя, їм вдається перемогти. Оригінал це знаменита всім «Ілліада», а я ж пропоную нам розглянути казку «Коза-Дереза». Знову безіменний дід, але його ми пропустимо. Для нас важливий момент, коли злодійка-Коза викрала дім у Зайчика. Тоді всі звірі безуспішно намагалися вигнати грубіянку, але вдалося це Раку. Звісно порівнювати населенням Трої з Козою-Дерезою, ще той мувітон, але провідна ідея і мотив спільні. Пропоную не затримувати свою увагу на кожній з ідей, так як жанр диктує нам розмір малої прози, а отже будемо розглядати тільки кілька положень в теорії. Перейдімо до третьої історії – пошук. Тут герой шукає себе у світі, де його власне ніхто не приймає. В оригіналі це Ясон, який пливе за руном. Але чим вітчизняний Колобок, не герой якого відкидає соціум. Усе середовище персонажа – це лише охочі поласувати його матеріальним тілом, тоді як майже ніхто не заглиблюється в нього глибше. До слова, тут ми маємо розповсюджений мотив дороги. Це коли персонажі і подію розкриваються в процесі фізичного просування герою. Це той самий «Колобок» і «Гіперіон», «Дон Кіхот» та багато інших. В цьому плані пан Хорхе правий, але є багато сюжетів, які зав’язуються в статиці. Звісно там є моменти, де фабулі вигідно повернути русло в подорож, але здебільшого подієвість ширша. Схоже ми пройдемося по казках та фольклору, адже в автора есе дуже хороша пам'ять . Казка «Летючий Корабель» описує мандрівку юнака, на шлях до становлення власного «я» у світі, де всі ним нехтували. Момент подорожі є, я згоден і він тут провідний. Та окрім цього в нас є зустріч з архетипом старця, ініціація як ще один спосіб прийняття себе. Все це комплексно створює історію, а те що ображений на світ хлопчина переміщується в просторі, то як на мене це не повторення сюжету, а повсякденна ситуація в житті і автори в її віковічній актуальності не винні. Словом, Боргес висунув доволі стислу та ідейно-якісну теорію, проте її на таку гаму фабул – недостатньо.
Крістофер Букер же попрацював трохи плідніше і надав світу аж сім різних теорій. А саме: per aspera ad astra ( «Попелюшка»), пригоди («Одісея»), подорож з поверненням («Робінзон Крузо»), комедія і трагедія, воскресіння («Спляча красуня»), перемога над чудовиськом («Дракула»). І знову ж в усіх наведених прикладах був мотив дороги, у когось зустріч зі старцем, а комусь волею-неволею довелося пройти ініціацію. Та чи такі вже універсальні ці сім сюжетів. Мені на думку спала ідея перевірити це все на випадковому прикладі. І перше, що приходить в голову «Кайдашева сім’я». Багатим там ніхто не став, але сюди можна приписати і «трагедію» - адже старий Кайдаш помер з вини власних недоліків. І ту ж саму комедію – персонажі потрапляли у ситуації де два різних характери конкурують один з одним і в результаті не отримують нічого. Так само, можна додати «подорож з поверненням» - коли Мелашка вирішує лишити в Лаврі, але в результаті повертається додому. Загалом ці повороти доволі універсальні, та вони не вписуються в усю гаму подієвості, що була в творі. Адже основними були далеко не ці моменти, вони підводили нас до роздумів і до вирішення ключової проблеми. В цілому теорія хороша, але знову ж таки – надто вузький спектр.
Жорж Польті навідміну відсвоїх колег у сюжетних поворотах собі не відмовив – тридцять шість. Починаючи від «благання» і закінчуючи «втратою». Здається, що навіть цілих тридцять шість це мало, але по-правді кожен з них дієвий. А все тому, що ми люди істоти не уже оригінальні. Всі наші дії можна розбити на мотиви, і відштовхуючись від цього робити висновки щодо тих вчинків, які ми робимо.
До прикладу «Я (Романтка)». На початку ми маємо «картання» головного персонажа над власними вчинками, далі він по троху сходить з розуму через дійсно складну ситуацію («божевілля»), і в кінці ми маємо «неумисне вбивство близької людини». Здавалося б за останнім я вибрав твір, адже таких поворотів дуже мало в історії літератури. «Містер Мерседес», «Дивергент», «Гра престолів», «Земля», «Вершники» і багато інших. Усі ці твори мають різну комбінацію схожих фабульних елементів.
Чому так? Певно тому, що ми звикли повторюватися. Історія циклічна, люди знають якою стороною наступати на граблі і всі сюжету завжди будуть актуальні. Ми виписалися – сучасному автору більше нема чого запропонувати такого, що не зустрічалося до нього. У будь-якому випадку, десь це було сказано, хтось про це писав. Наприклад зараз ось щойно я вигадав сюжетний поворот: усі птахи в небі почнуть перетворюватися на каміння і падати людям на голови. І я впевнений, що десь лежить цілий примірник з таким фабульним поворотом. Чи значить це щось погане? Зовсім ні, ми не виписалися, а просто зробили для себе усе-можливі варіації. На них же і буде побудована майбутня література.
Перетяка Б.О.