Межі існують лише в нас у голові, чи ні?

Межі. Ми зустрічаємо їх всюди: в повсякденному житті, в спілкуванні, в кризових ситуаціях, коли подорожуємо, коли  потрібно зробити вибір, і звісно, в літературі, яка так, чи інакше, намагається відтворити життя. То що таке межі? Вони зайві чи потрібні? Шкодять нам чи ні? Обмежують наше життя чи захищають?

Одразу скажу, що навряд  я можу дати лише однозначну відповідь. Адже сама природа кордону поліфункціональна. Так, він відмежовує щось від чогось. Наприклад, відділяє  країну від країни. Але, в той же час, він допомагає їм і комунікувати, адже країна не зникає, а все ще географічно знаходиться поруч і люди можуть подорожувати, перетнувши кордон. В цьому випадку межа швидше захищає від неконтрольованого проникнення. Вона, насправді, також допомагає нам краще пізнати той  простір, у якому ми знаходимося. А оскільки він так, чи інакше,  впливає на нас, то і в певній мірі допомагає пізнати себе самих. Межа окреслює простір і точно позначає, що «наше», на що ми маємо право, і що «чуже», до якого нам зась. Разом з окресленням «нашого»  ми краще його розуміємо і протиставляємо «чужому». Тому, межа як обмежує, так і дозволяє пізнати. Межування – це  спосіб організації нашого простору, без якого неможливо існувати.

 Аби це довести, уявімо таку ситуацію. Що було б, якби не існувало меж (зараз ми поки говоримо про реальні кордони) ?

Уявімо, що їх просто не існує.

- Де я? – запитую  про це вас.

Що ви відповісте? Ви не скажете, що я зараз в Києві, столиці України. Для того, аби знати це, має бути кордон, який окреслює державу.  А перед нами безмежний простір, який різниться лише пейзажами. Добре, можливо, ви створили якусь общину, але чим вона буде відрізнятися від тої ж групки людей, які існують за сто кілометрів від вас? І що будь-кому завадить прийти до вас? Нічогісінько. Бо для того аби відокремитись, потрібні кордони, яких у цьому вигаданому світі немає. Так само, ви не зможете  затишно почуватися вдома, тому що,  до вас будь-хто зможе прийти. Адже, для того аби назвати дім «своїм»,  потрібно провести межу.

То що ви мені скажете?

- Тут?

Але для слова «тут», є слово «там». Між ними є різниця. І є кордон. Ви не зможете сказати «тут»,  тому що в цьому світі немає «там» - все однакове.

- На Землі – можливо скажете ви.

І це буде хоч-якимось не ідеальним, але можливим варіантом.

- Хто ви? – можливо запитаєте вже мене.

Я, звісно, зможу сказати, що я: дівчина, дочка, студентка, авторка; але не скажу, що я українка. Оскільки, у світі без меж, окремих держав  і націй немає. Але ж, кожна нація має свою неповторну ментальність, а якщо я не можу віднести себе до якогось народу, то й не знаю, яка в мене ментальність і, отже, не знаю себе повністю.

Отож, пересвідчуємося, що межі важливі.

Межі варто сприймати не лише як реальний кордон. Вони можуть бути й особистими. Але функція в них та сама – захистити і запобігти втручанню. Наприклад, коли якась людина лізе нам в душу, намагаючись дізнатися щось сокровенне, тоді ми або дозволяємо цій людині перейти межу, або ні.

Але об’єктом моєї уваги є межі культурні, міфологічні, ті які впливають на літературу.

Двоствіття, яке розділяється межею, закладене  в наших віруваннях і фольклорі. І досі це бачення світу зберігається. Навіть в якихось забобонах. От розкажу вам історійку.

Літо. Дівчинка Марійка,  років десяти, приїздить до своєї бабусі. Вона грається з песиком,  рве солодкі ягідки і закидає їх собі до рота, бігає, ловить метеликів –  одним словом бавиться. Марійка сходила  б до річки, але бабця Лариса не дозволяє  їй йти туди самій. Дівчинка заходить до хати, на кухні бабуся п’є чай зі своєю подругою. Марійка соромиться чужої бабусі і не хоче їм заважати, але на кухні вона бачить гостинці, тому вирішує побути трохи там, може їй щось перепаде. Тож вона знічев’я стала на порозі, то покрутиться на ньому, то прихилиться до одвірку. Бабця Лариса побачила Марійку, сплеснула руками:

- Марійко, ану зійди з порогу! – підходить бабця до неї і згонить звідти – дитино, запам’ятай, ніколи не можна стояти на порозі, духів потривожиш!

Дівчинка не розуміє, яких ще духів вона може потривожити, але бабцю слухається. А коли їй, нарешті, дають цукерок, то й взагалі ні про що інше вже не думає.

Гадаю, ви теж колись чули щось подібне про поріг від своїх рідних. Справа в тому, що поріг є різновидом межі і вважається, що розділяє світ живих і світ мертвих. Таке символічне значення він має і в літературі, наприклад в романі «Мак червоний в росі» М. Гримич.

Межі у літературному творі теж є. Вони випробовують героїв, сприяють змінам у їх житті або виконують якусь іншу функцію. Можуть проявлятися як портали, точки  зіткнення двох світів, реальні кордони, тощо. Персонажі якраз таки переходять межу, але не всі, лише одиниці. Але у цих персонажів є щось спільне. Уявімо собі середньостатистичну персонажку, яка, швидше все, могла б відкрити якийсь портал і опинитися у іншому світі.

Нехай це буде дівчина, яку звати Ліза. ЇЇ життя одноманітне  і сіре. З дитинства вона тягне ряд психотравм, які ніби великий і бридкий  рубець, що повністю не загоюється й інколи ще нагадує про себе. А ще, її нещодавно покинув хлопець, тож вона лежить під ковдрою і ридає. Дівчині навіть немає кому подзвонити, коли зараз їй так потрібна підтримка, бо у неї немає друзів. Усі  вважають дивачкою. У житті її супроводжують невдачі і біль, тож вона втомилася від нього. Ліза так хоче все змінити, почати жити по-іншому, яскраво, без болю, як знайомі дівчата, які в інстаграмі  хизуються своїм щастям. Вона теж, може, хоче щастя, здійснення мрій, любові, дружби, але не знає як цього досягти, що для цього зробити, їй страшно. В свої нерішучості дівчина нічого не робить для змін, лиш продовжує мріяти лежачи на канапі.

Це, звісно,  може бути і доросла жінка, у якої буде інший спектр життєвих проблем. Але суть одна, це кризова ситуація в житті, коли так чи інакше персонаж перебуває на межі. У реальному житті на дівчину може чекати випробування, після якого вона зміниться або може залишити все по-старому. В художньому ж творі, Ліза може перейти межу і потрапити в інший простір, де вона побачить свої можливості, пройде свій шлях і  повернеться зовсім іншою людиною. Подібний сюжет чудово розкриває героя. Персонаж в літературі долає межі завжди «через щось» і «для чогось».

Отже, межі багатофункціональні. Вони захищають нас, але завжди дають нам вибір. Ми самі вирішуємо переходити межу, чи ні. Дозволяти ,або не дозволяти робити це  іншим. Межі в літературному творі цікаво досліджувати, адже вони мають глибоке коріння, різне символічне значення і вводяться в текст з якоюсь конкретною метою.

Тож, якщо ви чули подібну фразу «Межі лише у нас в голові», яку полюбляють постити в фейсбуці чи підписувати нею свої світлини, то знайте – це нісенітниця, адже межі є всюди, вони формують простір, є частиною нашого світогляду, захищають та  водночас  випробовують.