"Рік Щура" за вечір
Вільний час, цікава книга, чашка солодкого фруктового чаю — і весь світ зачекає. Читання увійшло в моє життя з чотирьох років і укорінилось настільки міцно, що, здається, займає чи не кожну вільну хвилину. Росла я, поступово «дорослішав» обсяг і зміст творів: «Колобок» еволюціонував у «Тореадорів з Васюківки», а ті в свою чергу — в детективи й романи.
Світосприйняття, смаки й уподобання з часом мають властивість змінюватися. І це чудово. Як підказує досвід, такі зміни залежать не тільки від вродженого почуття прекрасного, а й від життєвих обставин. Люди переживають стресові ситуації по-своєму: з сумною музикою в навушниках, келихом вина в руці та депресивною книгою, чи навпаки — шукають щось здатне розвіяти поганий настрій. І на різних життєвих етапах нам подобається та книга, яка або має спільні риси з нашою проблемою, або навпаки — відволікає від неї. Не кажу, що це догма, життєвий закон, чи так має бути з кожним, просто так сталося зі мною.
Взагалі, виділити улюблену книгу — нелегка справа. Іноді висока література, якою б чудовою вона не була, стомлює. Вона змушує зупинитись, задуматись, проаналізувати. А є періоди, коли хочеться просто відірватись від світу. Бажаючи сховатись від гнітючої реальності, я блукала просторами Інтернету в пошуках чогось «легенького» і натрапила на творчість Ольги Громико. Скажу одразу, авторка пише російською, живе в Білорусі, хоча народилась на Вінниччині, і перекладу українською її творів немає. В Україні зараз доволі двозначна ситуація з мовою країни-агресора, деякі люди принципово не читають книг російською, але, як на мене, мистецтво має бути аполітичним, а читання книг мовою оригіналу тільки на користь. Як кажуть, скільки мов ти знаєш стільки разів ти людина.
Ольга Громико є представником масової літератури і працює в жанрі гумористичного фентезі. На відміну від більшості сучасних авторів, які думають, що це легкий, непримхливий жанр, і пишуть, м’яко кажучи, нечитабельні речі, в її книгах наявний цікавий сюжет, реалістичні характери героїв і (що особливо важливо для фентезі) оригінальний світи. Після них залишається той неповторний присмак повного задоволення, змішаного з небажанням прощатися з героями. А також — бажання повертатись через деякий час, коли тобі буде сумно і ти точно знаєш, що вони допоможуть хоч трішечки забути про проблеми.
Серед доробку автора мене особливо вразила дилогія «Рік Щура». Сюжет доволі простий: юна, трішки наївна дівчина-селянка вирішила податися до міста в пошуках свого кращого друга дитинства, але на шляху випадково натрапила на щура, який виявився зачаклованою через свій дар людиною. І саме через нього в її житті починається справжнісінький переворот. Вічно тихій дівчині доведеться повністю змінити своє життя, характер і допомогти припинити ворожнечу між двома, по суті, братніми народами. Одразу трохи бентежили їздові корови замість коней і ворони, яких тримали для їжі, наче домашніх птахів, але потім це стало сприйматися як особливості авторського світу і навіть перестало впадати в очі.
Громико не ідеалізує створену нею реальність, як не ідеалізує своїх героїв — вони живі, розвиваються, ростуть і змінюються, роблять помилки і намагаються їх виправити. Її зовсім не досконалий світ не схожий ні на що інше, він унікальний: зі своєю історією, людьми, проблемами і зі своїм складом магії і навіть з абсолютно незвичайним літочисленням. Текст подано дуже якісно, автор не нав'язує своєї моралі, вона просто показує дійсність, а читач сам може винести для себе якийсь урок.
Здавалося б, про що ця книга? Про подорож трьох друзів. Про сільське життя. Про магів-«подорожніх» і їхній дар, який для когось стає прокляттям.
Але як мені здається, сама ідея набагато глибша. Вона про зміну світосприйняття людини в залежності від обставин, у які вона потрапила. Багато комічних ситуацій пов'язані з тим, як у Риски (головної героїні) змінювалось уявлення про життя і про життєві цінності. Дівчина виросла на хуторі, де все було просто і зрозуміло, а існування поза межами зони комфорту виявилося, як кажуть, палиця з двома кінцями: "Красти погано — а якщо хтось помирає від голоду? Вбивати погано — а якщо ти захищаєш своє життя? " і все в цьому ж дусі. Також тут порушену тему вибору, рішень, які ми приймаємо щодня. Чи правильний це вибір? І якщо так, то для кого він правильний? Проблема жертовності. Кожному героєві довелося чимось пожертвувати. В основному йдеться про моральні жертви — відмову від свого егоїзму і хибних переконань задля загального блага.
Особливу чарівність має невимушений стиль оповіді, наповнений безліччю незвичайних порівнянь. Ще однією безсумнівною перевагою є динаміка сюжету. Є книги, схожі на озера, сюжет у них статичний і лише злегка береться брижами від подуву вітерцю. Ця — скоріше подібна на гірську річку, герої весь час у русі, і навіть якщо на шляху перешкода, вода знову і знову проривається через неї. І нарешті те, без чого не обходиться жоден твір Громико – тонкий гумор.
Не зважаючи на те, що книга не належить до елітарної літератури, вона дає доволі багато поживи для роздумів. Можливо, хтось, як і я, знайде тут відповіді на прості життєві питання або ж просто посміється і відпочине від сірих буднів, коротаючи кілька приємних вечорів.
Діана Підбуртна