«Відкрий світ» – вдала серія мандрівної прози?
«Відкрий світ» – вдала серія мандрівної прози?
У 2016 році «Видавнича група КМ-Букс» започатковує серію книжок «Відкрий світ», до якої входитимуть збірки оповідань і есе про життя закордоном. Відкриває серію книга «Македонські оповідки» А.Багряної, за нею друкують «Китайський щоденник української мами» Ю.Смаль, «Японські історії» Галини Ів… Нині серія налічує сім книжок – і видавництво готує до випуску нові! Мабуть, серія дійсно має попит. Хоча здається дещо кумедним такий факт: у видавничих анотаціях одні книги серії рекомендовані «широкому колу читачів», а інші – «найширшому» (де ж ця тонка межа?..)
Мандрівна проза справді приваблює читацьку аудиторію: вона дає можливість дослідити культурний простір інших країн і їхнє історичне минуле, переваги й недоліки проживання в різних куточках світу. Від подібних текстів читачі також сподіваються отримати глибокі враження – подібні, мабуть, до вражень від реальної подорожі. Чи завжди справджуються такі очікування – це інша річ. З погляду літературознавства необхідно розуміти особливості мандрівної прози, яка часом нагадує низку фактів реальної дійсності, що сукупно не дають сюжету.
Аби з’ясувати специфіку серії «Відкрий світ», розглянемо чотири книги, що до неї входять: «Японські історії» Галини Ів, «Італія під мікроскопом» Л.Олендій, «Париж і Лондон – столиці мого життя» О.Ящук-Коде і «Реверанс Її Величності» А.Войтко.
Мандрівну літературу, і прозу зокрема, називають метажанром. Її автори воліють розповісти і про враження від інших міст чи країн, і про історію, і про культуру, і про відомих вихідців із окремих територій… Такої багатогранності найкраще досягти жанровим синкретизмом. Тому авторів мандрівної літератури вважаємо не лише письменниками, а й журналістами, дослідниками, істориками, а власне мандрівна проза уміщує такі жанри-вставки, як інтерв’ю, репортажі, хроніки (публіцистичний аспект), щоденникові записи, притчі, анекдоти, цитати тощо.
Розповідати про подорожі в художньому ключі – нелегке завдання, тому авторки серії «Відкрий світ» вдаються до комбінування жанрів: у їхніх творах знаходимо анекдоти й розгорнуті цитати (О.Ящук-Коде, Л.Олендій), щоденникові записи й листи (Галина Ів), кулінарні рецепти, репортажі та хроніки (Л.Олендій, О.Ящук-Коде). А книга «Реверанс Її Величності» (А.Войтко) є збіркою публіцистично-історичних есе, в яких зустрічаємо і розлогі цитування, й інтерв’ю. Авторка виходить за межі мандрівної прози, оскільки достовірність, історична правда важливіші для неї за художній вимисел.
Чому, попри нехудожність, «Реверанс Її Величності» належить до серії «Відкрий світ»? Есеїстика – це вдалий спосіб розповіді про іншу країну, особливості її культурного і соціального простору, політичне життя. І домінантою для серії, вочевидь, була не стільки публікація сучасної мандрівної прози, скільки сама можливість ознайомлювати читачів із закордонням. Тому кожна зі збірок по-своєму нагадує, що ментальності – різні, але цінності – загальнолюдські, що й виступає фактором порозуміння представників різних країн світу…
Різновидами мандрівної прози є літературний тревелог і літературна подорож. У літературному тревелозі реалістичність переважає над художнім вимислом, динаміка зовнішнього світу – над внутрішнім життям персонажів. Тревелог розповідає про реальних осіб, сучасних або історичних. Натомість у літературній подорожі увагу звернено на вигаданих персонажів, відтак – на опис їхнього внутрішнього світу, думок, вражень, а не на подорож як таку. В серії «Відкрий світ» переважають тревелоги (Л.Олендій, О.Ящук-Коде), що в крайньому вияві трансформуються в есеїстику (А.Войтко). Творчість Галини Ів натомість є прикладом літературної подорожі.
Інколи через прагнення достовірного опису локацій, культурних звичаїв, історичних подій мандрівна проза втрачає аспекти сюжетності й художності, нагадує радше послідовний і беземоційний набір фактів. При тому, що в ній таки діють вигадані персонажі: подорожують, проте не аналізують; мають «затерту» особистість. Текстам серії «Відкрий світ» це теж властиво – зокрема, деяким оповіданням Л.Олендій («Земля Наполеона: сприйняття навколишнього залежить від настрою», «Український бік Мілану: грошові дощі не передбачаються» та ін.) Авторка прагне розкрити насамперед культурні аспекти життя в Італії, тому в окремих оповіданнях головні персонажі видаються умовністю (невиразний внутрішній світ), а сюжет – беззмістовний (мета – розповісти про культурні реалії, а не зобразити динамічну, цікаву подію).
В оповіданні «Земля Наполеона…» йдеться про подорож Вікторії та її чоловіка ЖанаЛуки на острів Ельба. Доки чоловік бере участь у мотогонці, Вікторія зустрічається з давньою подругою, яка саме вигулює собаку: «Після легкого обіду разом із Мартіною і її собакою йдуть на нове знайомство з містом. До чотириногих друзів італійці мають сентименти. І породами не перебирають. Цим вони помітно відрізняються від залюблених у французьких бульдогів французів. В Італії любителі домашніх тварин забирають з притулків навіть безпородних собак, наповнюючи їхнє життя піклуванням, любов’ю й увагою». Здавалося б, прогулянка, і в кожної з подруг від неї власні враження… Проте увага авторки звернена до реалій культури. Втрачається подієвість, а персонажі позбуваються тієї унікальності внутрішніх «я», що збагачує текст.
Подібна проза тяжіє до публіцистики, дещо нагадує журналістські нариси. Власне, Л.Олендій тривалий час працювала журналісткою. Можливо, звідси надмірна увага до фактів, лаконічність, конкретика, яким бракує легкості. Нема вигадливості авторського домислу, відтак – немає художньої глибини текстів.
Оповідання О.Ящук-Коде й Галини Ів більшою мірою художні. При цьому проза О.Ящук-Коде – від першої особи (власне, від імені авторки); зображає культурні реалії, звичаї, етикет Франції й Англії, причому до всього авторка наводить приклади з власного життєвого досвіду. Нехай художність у її прозі – не домінанта, вона відчутна в тонкому психологізмі («Якщо тобі гірко в роті, ти запиваєш шампанським»), зображенні хронотопу («Місто лежить паралізоване: куля невідомих навіжених перебила йому хребта. Руки й ноги заніміли, мозок намагається осягнути масштаби трагедії. Але пальці – вони рухаються, тіло не повністю втратило чутливість… Чи є надія, що пацієнт одужає?»).
Художність вважаємо провідною рисою оповідань Галини Ів: її персонажі емоційні (навіть занадто), з виразною зовнішністю, прикметними особистими уподобаннями; кожне з оповідань має динамічний сюжет, пригоди персонажів органічно зображені на тлі японських культурних реалій (від місць для відпочинку – парків, де вільно блукають олені, чи японських ресторанів, – до територій із об’єктами культурно-історичної пам’яті, як-от храми, музей у Хіросімі тощо).
Оскільки всі авторки серії «Відкрий світ» – українки за походженням, тема України неодноразово виринає у їхніх творах. Це дозволяє зокрема дізнатися, як сприймають українську націю іноземці, якою вони бачать українську історію. Мабуть, це таки один із тих факторів, що викликають цікавість аудиторії до мандрівної прози.
О.Ящук-Коде пише про звичку французів плутати українців із росіянами та необережні міркування французів про те, що Радянський Союз був «геополітично вигіднішим»; Галина Ів розповідає про обізнаність японців із українськими традиціями; А.Войтко подає інтерв’ю з Н.Дейвісом, британським дослідником польської та української історії. При цьому окрема увага в творах відведена сучасній політичній ситуації – війні на Сході України, новому тоталітаризмові Росії. У когось із авторок є лише розпачливе усвідомлення того, що на батьківщині тривають військові дії (О.Ящук-Коде), а когось почуття обов’язку і біль за силовиків надихають бути волонтером (Галина Ів). Есе та інтерв’ю А.Войтко цікаві тим, що послідовно розкривають образи сильних політиків і стратегів (В.Черчилль, А.Уелслі) та замаскованих боягузів (А.Гітлер, Й.Сталін, В.Путін), анатомують поведінку сучасної Росії крізь призму історичного досвіду Першої й Другої світових воєн та політики Радянського Союзу. Це вже не емоційне ставлення до подій, а їхнє політологічне бачення, оцінка з історичного погляду, критичний аналіз.
Дійсно, синкретизм жанрів – виразна риса мандрівної прози… В одних авторів оповідання художні, в інших – художньо-публіцистичні. Але ж тим і цікавить мандрівна проза: непередбачуваністю, багатогранністю, інформативністю. І цього вдосталь у книжковій серії «Відкрий світ». Здавалося б, райдужна картина! Однак не зовсім.
Попри різнобарвність прози серія «Відкрий світ» має значну хибу – авторські тексти в перших виданнях серії надруковано без редакторських втручань. Відтак, у оповіданнях Галини Ів натрапляємо як на помилки в словах, так і на художні недоладності. Наприклад, навряд чи емоційно напружену сцену, що має викликати емпатію до персонажа, варто починати словами «з носа потекла вода»… Звісно, творчий потенціал у авторки є, проза її цікава, подекуди – захоплива. Однак бракує редакторської роботи над текстами…. Що викликає, насамперед, запитання до видавництва.
Лише з п’ятого видання зустрічаємо у вихідних відомостях (книги «Париж і Лондон», «Реверанс Її Величності» та ін.) імена головного та відповідального редакторів, коректора… Однак їхня робота не надто відчутна. В оповіданнях О.Ящук-Коде таки трапляються орфографічні помилки, росіянізми, а часом і невдалі художні епізоди. Як-от майже заборонений прийом: порівнювати людину з предметом, якщо висловлюєш вдячність, – бо ж ефект може бути протилежний («…ми відчували себе привілейованими особами: у нас викладала СПРАВЖНЯ француженка, народжена і вирощена під французьким сонцем та на французьких харчах. На ті часи це було все одно, що мати СПРАВЖНЮ сумку від Луї Віттона. Не китайську підробку, а зшиту вручну ознаку вищого статуса»).
Проза Л.Олендій, друкована в авторському оригіналі, видається вправною на мовному рівні. Однак сюжетно її оповіданням не вистачає подієвості та художньої вигадливості – надто беземоційно для мандрівної прози. Тексти А.Войтко вважаємо як гармонійними на мовному рівні, так і відповідними жанру есе – в міру публіцистичними й науковими, історично достовірними й художніми.
Отож, серія «Відкрий світ» видавництва «КМ-Букс» демонструє погляд українців-емігрантів на життя закордоном (у Італії, Франції, Великобританії, Японії, Китаї та інших країнах). Переважають літературні тревелоги (в них головне – достовірність топосів і фактаж), меншою мірою представлено літературні подорожі (увага до внутрішнього світу персонажів). Крайнім виявом жанрового синкретизму є книга «Реверанс Її Величності» – збірка публіцистично-історичних есе. Тематика серії приваблює, адже надзвичайно цікаво дізнатися про життя в інших країнах зсередини – особливо якщо немає можливості подорожувати. Але ж… Проблема серії «Відкрий світ» – у непрофесійності редакторів видавництва і неоднаковому рівні володіння словом самих авторок. Так постає розподіл текстів серії на більш якісні (А.Войтко, Л.Олендій) та менш якісні (Галина Ів, О.Ящук-Коде).
Нехай оповідання Л.Олендій надміру публіцистичні – принаймні, вони інформативні, якісною мовою змальовують колорит Італії. І «Реверанс Її Величності» А.Войтко також приємно читати – глибокодумні есе, хай і нехудожні, проте без післясмаку масової літератури…
Доречно підсумувати, що кожна книга серії «Відкрий світ» – це завжди жереб, коли не знаєш, чи гарантовано тобі естетичну насолоду від читання. Очікування щодо компетентності редакторів не виправдовують себе. Тому лишається одне: покладатися на кожного з авторів окремо – і вірити в сучасну українську мандрівну прозу.
Кухтик Марина