Колін Хоук «The lantern’s Ember»

Колін Хоук «The lantern’s Ember»

Інший світ, яким керує темрява. Тема, яка очолює верхівки топ-списків майже все літературне життя. За останні десять років популяризації фєнтезійної літератури набирає все більше обертів, що призводить до зниження якості видавничих продуктів в змістовому плані.

Одним із цікавих прикладів того, що  зараз є «популярним», є твір Колін Хоук «The lantern’s Ember».

Про неймовірне оформлення книги не сказав, мабуть що тільки лінивий. Вона неймовірна! Коллін Хоук написала казкову пригоду для дорослих дітей і підкріпила її неймовірним оформленням: зрізи сторінок виконані в чорному кольорі, обіцяють неймовірну загадку, що криється у кожному рядку твору.

Досить об’ємна книга: більше 500 сторінок, 43 розділи та епілог, але читається дуже легко та швидко. Сам задум здається непоганим, хоча реалізація трохи підводить.

В центрі уваги, історія відьми на ім’я Ембер, котра живе у світі, де магія та відьми під забороною, а кордони між світом людей та Іншим світом знаходяться під охороною, так званих Ліхтарів.

Кожен з них повинен доповідати про всіх відьом, які трапляються на шляху, але головний герой – Джек –  допускає вольність, приховавши факт існування Ембер, котра була ще дитиною, але в наслідку мала стати сильною відьмою. Саме це і призводить до початку закручення сюжету і появи проблем, що постануть перед героями твору.

Роман наповнений пригодами. Персонажі зустрічаються на кожному кроці, потрапляють у різні пригоди та неприємності: пірати, подорож на підводному човні, напад привидів, божевільний вчений, котрий намагається поєднати живе та механічне і т.д..

Інтертекстуальність книги проявляється в кожному розділі, являючи собою постійні посилання на відомі казки та легенди.

Це добра казка, де присутня збірка неймовірних створінь, котрі знайомі читачам з дитинства: відьми, вампіри, демони, тролі, гобліни, привиди і багато іншого.

Найбільш запам’яталися алюзії на Фарнкенштейна, салемських відьом (Ембер якраз і є однією з низ), спогад про підводний корабель капітана Немо «Наутілус» та Трансильванії (одним з головних персонажів є вампір та перевертень). Їх виконання виявилося досить незвичайним поєднанням, так, наприклад, у команді корабля Дел (відсилка до відомого летючого корабля) знаходиться персонаж на ім’я Віктор Франкенштейн фон Грімм – зелений велетень, більшою мірою складений з різних частин тіла: «Полагаю, теперь меня довольно сложно убить – ведь я уже на восемьдесят процентов механический. Поэтому я и прошу называть меня Фрэнком. Каждый раз, когда я лишаюсь части себя, то укорачиваю имя. В прошлом году меня звали Фрэнки...».

До динаміки твору претензій жодних, тут вистачає екшену, кохання, пригод. І все ж є декілька «але»...

По-перше, дуже вибивається з загальної картини і зовсім не зрозумілим постає пряме посилання на Бугімена (порівняно з іншими ремінісценціями, вона не грає абсолютно жодної ролі і залишає читача в розгубленості): «В итоге они сделали немыслимое. Ведьмы призвали того, чье имя мы не называем… – Бугимена? – Тссс! Да, его. Они попросили его о помощи. – Джек вздохнул. – Но это не сработало...».

По-друге, книга сирувата у виконанні, було видно, що авторка намагається повторити свій попередній шедевр – серія «Прокляття тигра», але їй це не вдається і десь на середині сюжет починає розсипатись, мов пісок, постійно перескакуючи з одного на інше. Звичайно, що ці недоліки досить грамотно завуальовані яскравими подіями, і книга, яка писалася на основі англійської готики, постає перед читачем дитячою казкою з добрими наївними діалогами, казковими персонажами та мріями про щасливий кінець.

По-третє, так, є пригоди, кохання (до речі, любовний трикутник дуже випадає з загальної картини, що також є суттєвим недоліком), але не вистачає глибини та сенсу.

Звичайно, що поява вампіра, витонченого, впевненого у собі джентельмена, змушує очікувати цікавого та динамічного сюжетного дійства, але, як результат – невідомо звідки взялося раптове кохання, непрописані діалоги накшталт “- Я вас кохаю, хоч знаю всього годину! – Але я не готова до відносин. – Я почекаю. – Добре» наводять нудьгу і бажання перегорнути сторінки, від яких нічого не втрачаєш.

У висновку, любов зникає так само раптово і швидко, як і з’являється, герої продовжують свій шлях.

Ще одним фактором (я поставлю мабуть досить неоднозначний хід) є розповідь про історію появи свята Хеллоуін. Досить цікава інтерпритація, що інтригує своєю неоднозначністю та магічністю викладу «Если в ночь Хеллоуина вы внимательно посмотрите на полную луну, то можете заметить тень ведьмы. Она летает на своей метле в компании ухмыляющейся тыквы...».

Кінцівка видається досить несподіваною, і, якоюсь мірою, обурливою, але це позитивно впливає на популяризацію як книги, так і її автора. Історію будуть обговорювати, будуть з’являтися все нові гіпотези "як таке могло статися?".

На закінчення відзначу те, що цей роман є цікавим прикладом молодіжного фєнтезі, яке ідеально підходить на вечір під Хеллоуін, яке дозволяє зануритись у легку чарівну казку з приємними персонажами (це стосується як героїв, так і  їх антагоністів, що викликають неприязнь та сумніви), незатійливим сюжетом, несподіваними поворотами та недостатністю земної логіки, що зробило цю книгу хоч і не кращою, але насиченою.