Як потрапити до психлікарні: рецензія на книгу Джаспера ДеВітта «Пацієнт»
Вирішила я потішити себе хорошим хоррором на Хелловін. Роман «Пацієнт» здався мені саме таким. «Не для душевно хворих, слабкодухих, і психічно нестабільних, не для дітей і підлітків, чия психіка ще не сформована» - звучить переконливо, правда ж? От і мене переконало купити.
Про Джаспера ДеВітта нічого не відомо. Мабуть, автор-початківець. І все ж, його роман збирається екранізувати Раян Рейнольдс. А це вже про щось та й свідчить. Екранізація може бути доволі якісною, і я б із задоволенням глянула цей фільм. Щиро сподіваюсь, що він буде кращим за книгу. Тому що книга – це суттєве розчарування.
Розмір шрифту звичайний, як і формат книги. А ось папір кремовий, що значно полегшує читання. Хоча обкладинка попри яскравість виглядає дешево й невиразно. Оригінальний леттеринг значно більш привабливий.
Говорячи про оригінал, варто згадати, що відгуки на англомовних сайтах в цілому позитивні. Виникає закономірне питання: якого біса?
У творі йдеться про психіатра-ентузіаста Паркера, який береться за лікування таємничого пацієнта Джо. Перед нами вже дещо заїжджена локація – психіатрична клініка (хоча я знала, на що йшла, коли обирала цю книгу). До того ж, протягом певної кількості сторінок нас намагаються налякати маленькою дитиною. Люди бояться дітей в хоррорах, однак, на мою думку, агресивний двометровий качок із сокирою лякає значно більше. Втім, образом демонічної дитини все одно зловживають.
Мушу визнати: книжка цікава і захоплююча. Фінал здивував і розчарував водночас, а сюжет має очікувані та несподівані повороти. Читалось легко, але як для дописів із Реддіту, написаних по пам'яті, забагато деталей. Притому, шаблонних і нереалістичних. Не вірю. Припустимо, що автор дописів вирішив охудожнити свої спогади. В такому разі, погляньмо на нього з точки зору художності. Персонажі такі само картонні, як і діалоги. В них немає ні краплі життя, мало особливостей та природних емоцій. Одразу видно почерк любителя. І це викликає ніяковість.
А тепер претензії до українських редакторів, бо вони стали своєрідною вишенькою на торті. Що дратувало більше, ніж шаблони, так це мовні помилки, які постійно відволікали. Неправильно оформлені репліки, відсутність розділових знаків, численні одруки та дивно побудовані речення. Ось кілька прикладів, щоб уявити так званий масштаб трагедії:
«Заїжджаючи, від нервів, які я намагався заспокоїти, відколи виїхав з дому, у мене крутило в животі.»
«Задля запобігання подібнимму нападом…»
«Мій мозок дозволив мені говорити…»
Є зовсім нечитабельні фрагменти. Читала кілька разів і все одно не розуміла логіки.
«Бо щоразу, коли мені доводиться приносити ліки в його кімнату, я починаю замислюватися, чи не варто було б замикатися в цій лікарні, щоб не робити цього знову.» - ???
«Читаючи їх, я побачив, що повідомлення про відсутність діагнозу, на який Джо страждав, було неправдою. Не було такого, що діагнозу не було. Було кілька діагнозів...» (Тут і повтори, і що за сумне речення посередині?)
Здається, після перекладу роман навіть не переглядали. І це дуже прикро, адже він приніс би читачам значно менше розчарування. Навіщо тоді вказувати цілий ряд редакторів, які особливо нічого й не робили?
Автору я бажаю вдосконалюватися, а редакторам – навчитися виконувати свої робочі обов’язки. Це перша книга, яка вразила мене такою недбалістю з боку видавництва. Зважаючи на те, що це все дописи з Реддіту, можна припустити, що різні помилки й пласкі персонажі – це особливість, а не недолік. Однак чому б не вказати це? Великими літерами на першій сторінці.
А може, я просто душевно хвора, слабкодуха і психічно нестабільна дитина, якій в анотації протипоказано читати цей текст?
Як би незбагненно це не звучало, але раджу «Пацієнта» людям, які насолоджуються грамотним текстом. Цей роман стане для вас справжнім хелловінським жахіттям.
Пацієнт / Джаспер ДеВітт; пер. з англ. В. Пунько. – Київ: Форс Україна, 2020. – 208 с.
Yulichka