Рецензія на повість «Приблудний кіт»
Оригінальний псевдонім: Андрій Південний
Назва твору: «Приблудний кіт».
Обсяг у сторінках – 54 сторінки.
Жанр: повість.
Ще з давніх-давен образ кота став визначним в українській та світовій літературі. Серед таких творів: українська народна казка «Пан Коцький», знаменита казка Шарля Перро «Кіт у чоботях», тут і "Життєва філософія кота Мура" Е.Т.А. Гофмана, і милі дитячі вірші Сергія Жадана, написані для доньки.
Кіт – це тварина, яка викликає як у дітей, так і в дорослих здебільшого позитивні емоції. Ми всі потребуємо позитивних емоцій, а особливо в сучасних умовах самоізоляції та обмеженого живого спілкування, і якщо не від справжнього кота – то хоч від вигаданого персонажа чергової казки чи повісті.
Татомість при читанні повість «Приблудний кіт», на жаль, виникають інші емоції. Перше, що привертає увагу в повісті – це досить криваві сцени і занадто велика увага, що приділена саме жорсткості.
Для початку, сцена із полишеним напризволяще котом викликає певний дисонанс через порушення моральних цінностей людини загалом, але якщо це доцільно і використано з метою повчання, то має бути і певна мораль, про яку я загадаю трохи пізніше.
Помітні досить різкі вислови такі як: «мученицька смерть від голоду», «повинен був сконати повільною мученицькою смертю». Я гадаю, що таких формулювань можна уникнути або замінити іншими варіантами, аби повість була більш схожою на дитячу літературу і мала більше відмінностей із жанром хорор.
Сцена із безпритульними собаками або «покидьки домашнього тваринного світу». Перш за все в читача виникають певні питання: чому собаки – покидьки, а центральний персонаж твору ні? Чим вони відрізняються? Якщо вони покидьки, то їх можна ображати і викидати на вулицю, так само як і Маркіза?
Тут же і додається речення про відстріл собак «гомо сапієнс і на цей випадок знайшлась протидія злу – масовий відстріл здичавілих псів». Для початку варто визначитись, чи доцільний цей (хоч і реальний факт нашого сьогодення) для дитячої психіки. І чи здатна дитина розпізнати сарказм та негативне ставлення автора в словах гомо сапієнс без лапок та у словах протидія злу у вигляді безпритульних тварин.
Відповідно чому вони і почали «деградувати й опускались на самісіньке дно життя»? Чи можна назвати деградацією єдиний спосіб виживання в умовах, які вони не можуть змінити без втручання людини? Тут варто також подумати над формулюваннями та логікою думок.
«Тут дужчий вбиває слабшого» – можна замінити на виживає найсильніший, і фраза не буде мати такого негативного забарвлення .
« Кишки у череві кавкали й настирливо вимагали ще їжі» Речення викликає враження певної кровожерливості кота, враховуючи те, що з’їв він не хліб, а мишу. Окрім того, слово «вбити» було нараховано як мінімум 5 разів, не враховуючи вже інших кривавих сцен.
«Ти шукаєш справедливості? – подумки став кепкувати з себе кіт. – А чого ж тоді ти сам вбиваєш беззахисних мишей?» На цьому моменті сюжету здається, що твір має повернути в позитивне русло, але жодного висновку з цього нема, так само як і моралі. Кіт і далі продовжує полювати без жодних докорів сумління.
Алкоголь.
З одного боку дитячий твір не повинен містити подібних сцен, але якщо це доцільно і може змусити замислитись читача над шкідливістю цієї звички, то це добре. Проте, в тексті неодноразово згадується про чудодійну дію алкоголю, від якої начебто люди стають добрішими – «веселим та лагідним ставав його господар після споживання червонуватої рідини.»; «..найдобрішими люди стають саме тоді, коли добряче хильнуть.» Такі формулювання можуть викликати хибне відчуття користі алкоголю, лише під впливом якого люди піклуються про домашніх тварин.
«Він звично підім’яв під себе суперника й перегриз тому горло.
З пацюка цівками заструменіла кров» – окрім того, що момент сам по собі не дуже естетичний, слово звично змушує читача думати, що насилля може бути звичною, повсякденною справою.
У дев’ятому розділі також продовжується тема пияцтва одного з членів сім’ї, що здатен думати лише про самогон й спосіб як позбутися ненависного папуги, що заважає його шкідливій звичці. Очевидно і кіт був лише зброєю, яка не вистрелила. Тому ні про який вчинок з благородності не може бути і мови.
До цього додається і розмова двох безхатьків:
«– А вона часом не отруєна? – взявши у правицю пляшку «Столичної» й уважно розглядаючи її, спитав один безхатько в іншого.
– А тобі хіба не все одно? – відповів той. – Чим так жити як зараз, краще вмерти.»
Тут же і випливає наступна проблема адекватності цінностей: алкоголь чи почуття членів родини? Алкоголь чи життя?
Парадигма цінностей.
«Дурепо, – ніби промовляли очі Маркіза, – це всього лише гра.
Мовляв, скільки тобі жити, вирішую лише я. Я для тебе цар та Бог».
Цінність життя як такого нівелюється, хоча були натяки на гуманізм у самих роздумах кота. А отже, сила підноситься як основна перевага головного персонажа твору.
«От-от! А який він неповороткий та тупий! За що йому лише перше місце присудили?»
Дисонанс прийняття перемоги суперника і в той же час протиставлення у вигляді лицемірної насмішки. І в результаті – демонстрація «правильної» реакція на програш. Водночас як мама дівчинки сама сприймає реакцію доньки як належне і підтримує її у цьому, замість того, щоб сказати, що, напевне, у суперника були якісь інші переваги і, що наступного разу і їй пощастить.
«– Цим, люба, не переймайся. Марина поплаче трішки й забуде про кота.
– Але ж це так жорстоко!
– Інколи заради блага треба йти на якісь жертви.»
У діалозі тимчасових господарів Маркіза чітко видно нехтування сімейними цінностями заради примарного добра. А, отже – це певне нав’язування думки читачу про те, що зло буває виправданим.
«– То я відвезу цього кота в якесь село. Може він там пристане до якогось господаря й ловитиме у нього мишей в сараї. Добре?
– Ой, не чіпай мене! Роби з ним, що хочеш.
– Гаразд.»
До того ж у тексті цілком прозоро видно патріархальний устрій у родині. Спочатку батько забороняє брати кота – думка інший членів родини не враховується. Тепер же, з його діалогу з дружиною видно, що сперечатись з головою сімейства також ніхто не наважується, навіть якщо це рішення на 100% хибне. Отже, право голосу як цінність розчиняється.
Загальний настрій твору.
Є деякі додаткові зауваги щодо певного песимізму, яким просякнутий твір, пояснений поганими умовами в країні, що формує в дитини не власну точку зору про реальність, а нав’язане почуття меншовартості порівняно з іншими народами і країнами. Хоча в тексті було чимало епізодів блукання кота, де можна було зазначити, що краса українських пейзажів неповторна, задля формування духовних цінностей, на заміну акцентування важливості матеріальних благ.
Розгляньмо такі випадки, як-от:
- «Життя більшості українців не поліпшувалось, а погіршувалось»;
- «– Такого у старій добрій Англії не може статись.
– Чому?
– Там у людей зовсім інший менталітет. Там всі громадяни поважають закон і знають, що у важку годину держава їх захистить»;
- «В усякому разі у нашій державі за свійськими тваринами не доглядають так ретельно, як у країнах цивілізованої Європи»;
- «Чим так жити як зараз, краще вмерти»
Хоч в творі і є декілька приказок, які є суто українськими, що, на мій погляд, дуже добре впливає на збагачення мовлення читача.
Композиція і перебіг подій.
Іноді в процесі блукань Маркіза втрачається динаміка, коли помітні лише численні полювання кота, його голод і жорстокість, яка проявляється не лише від нього, а й до нього.
Щоправда, в кінці твору є дійсно добра та щаслива розв’язка, яка дає надію на краще життя, власне, самому коту, і заспокоює хвилювання самого читача.
Актуальність.
У повісті і є дійсно багато актуальних проблем, з якими наше суспільство стикається щоденно. Проте, варто замислитись чи доцільно обтяжувати дитячу свідомість численними згадками: насилля, несправедливості, хибних цінностей, байдужістю. Якщо так, то має бути мораль.
Мораль.
Здається, що всі труднощі в творі подано у вигляді випробувань із винагородою в заключному розділі повісті, що, на мою думку, дуже позитивно. Але є декілька питань щодо моралі самого тексту. Якщо є алкоголь – то має бути чітка межа між тим, що це більше шкода, ніж користь. Якщо полювання на мишей заради виживання, яке викликає точкові докори сумління за це – то це має бути без ігр з «їжею» після, а з підбиттям певних підсумків власних дій, шляхом продуктивних роздумів. Якщо є необдуманий вчинок батька – то мають бути хоча б миттєві докори сумління з його боку через смуток доньки.
Здійснений аналіз дає змогу дійти висновку, що тексту бракує світла, добра, подвигів, прикладом яких слугує епізод порятунку папуги Маркізом, що значно краще розбавить похмурі фарби жорстоких реалій.
Автор рецензії:
Пахолівецька Ірина.