Підкорений страх чи звичайна історія дівчинки, яка перемогла зло?

Рецензія на п’єсу для театру «Зубна втрата» Motanka й Гражулі

Природно, що у кожного з нас, в глибоких закутках підсвідомості, живе страх. Для деяких він ледь помітний, незграбний і трохи набридливий. Інші ж приділяють страхові більшої уваги, від чого той стає пихатим і зарозумілим. Окремими винятками будуть такі люди, котрих страх підсичує з-середини, змушуючи або повністю йому підкорятись, або ж героїчно здолати, виставивши лискучого меча хоробрості увись неба.

Є в цій класифікації й четвертий тип страху, що не піддається загальній характеристиці – дитячий. Чому його неможливо систематизувати?

Звичайно, тому, що легко знищити. В своєму останньому романі «Дев’яносто третій рік» Віктор Гюго влучно зазначив: «Те, що лякає дорослу людину, дитину тільки дивує, а хто дивується, того нелегко налякати: незнання не знає страху». Дитина – це юний дослідник, який щомиті відкриває нове навіть у старому. Вносячи у свою життєву енциклопедію правки, маленький шукач істини постійно рухає рамки «добро-зло», виносячи вирок раніше прийнятому та милуючи давно відхилене. Так само відбувається й зі страхом, для якого цікавість буде найзапеклішим ворогом: варто заскочити страх зненацька, як він перетвориться на кросворд таємниць і загадок, обов’язкових до розв’язання.

Зустрітись із великим дитячим страхом довелось і головній персонажці п’єси для дітей «Зубата втрата». Шестирічна дівчинка на ймення Ліза, напередодні дня народження, помічає, що передній молочний зуб випав, зоставивши на своєму місці велику порожнечу. Вчасно згадавши про існування зубної феї, Ліза загадує прокинутись вранці із новим зубом, який має замінити щойно виявлену дірку. Однак замість чарівниці юна дівчинка помічає зуба, котрий намагається кудись втекти. Історія розгортається, немов авантюрний роман: дівчинку огортає вир пригод, у яких кінцева точка – країна молочних зубів. Дитяча цікавість перемагає утилітарний страх, і Ліза вирушає на зустріч новим відкриттям.

Аристотель, як один з перших теоретиків літератури, зафіксував свої спостереження, підмітивши, що будь-яка «драма – це дія». Саме тому для більш точного інтерпретування змісту автори п’єси інтегрували між реплік ремарки, які надають персонажам детальної описовості, деталізують інтер’єр та унаочнюють дії. Наявність авторських уточнень «універсалізує» текст: робить твір доступним як для літературного прочитання, так і сценічної інтерпретації.

Цікавою для дослідження є також гра з літературними родами, яка реалізована у драмі «Зубата втрата» шляхом додавання невеликих римованих поезій:

«Вдягайся скоріше, давай поспішати -

Готовий я друзів нових зустрічати!

Ми їдем в Країну Молочних Зубів,

Як же давно туди я хотів!».

Подібне авторське рішення позитивно сприятиме засвоєнню сюжету, адже актант, у процесі прочитання, змінюватиме форми роботи. Завдяки римованим рядкам текст підтримує жартівливу форму викладу, підбурює читача до повторного прочитання, концентрує увагу на тексті.

«Танцюють золоті зуби і золотий зуб репер читає свої саунди», – оповідається одна зі сцен подорожі юної Лізи. Складається враження, що ідея про паралельність світів Еко дійсно справдилась – абсолютно все у п’єсі збудовано на проєкціях реального життя: і знайомі кожній дитині кораблі, літаки, присталі до аеропорту «Зубани» й співаки, чий дорогий одяг та аксесуари виблискують золотом. Подібні образи підсилюють візуальний потенціал твору, допомагають дитині краще інтерпретувати об’єкти через їх реальні відповідники.

Варто зазначити, що жанрова специфіка літератури для дітей передбачає не тільки дотичний віковій категорії сюжет, а й його художнє й концептуальне втілення, зокрема дидактичність, доступність та відповідність морально-етичним нормам.

Тема догляду за ротовою порожниною є позачасовою та необхідною для з’ясування кожною дитиною. Це зумовлено, по-перше, тим, що вона стосується здоров’я, яке є однією з найдорожчих цінностей життя. По-друге, з маленького віку виховується дисципліна догляду за власним тілом. У процесі прочитання ми зустрічаємо осудливе зауваження молочного зуба, який, ніби медіатор, проводить Лізу у свій світ: «Ти що це, хочеш почорніти і болісно вмирати як я? Не треба цукру… Добре це не закінчиться. Подивись який я став, а от раніше… оце життя було». У жартівливій формі демонструється згубний вплив цукру на зубну емаль, проєктується невтішне майбутнє зубів, у житті яких відсутній належний догляд.

Жартівливий тон викладу – доволі поширений прийом серед дитячих авторів. Це надає текстові легкість, невимушеність, підвищує шанси на повторне прочитання або ж сценічне втілення. Однак, у п’єсі «Зубата втрата» можна віднайти й репліки, підтексти яких зрозумілі лише людям з певним життєвим досвідом за спиною, тобто дорослим. «Добрий вечір! І це після всього що між нами було? Тобто наше сумісне життя у кількості шести років для тебе нічого не означало?», – клекоче до спантеличеної Лізи зуб. Такий межовий гумор може бути родзинкою літературного твору, однак його надмірна присутність у тексті погрожує зруйнувати концепт дитячості та перетворити гру на фарс, сповнений клішованих жартів «для дорослих».

Певна небезпека чатує й на твір, у якому хаотично використана  різноманітна стильова лексика. Звичайно, українська література знає безліч авторів, візитівкою яких є гра елітарного художнього слова та жаргону, архаїзмів та арго, розмовної мови та сленгу, проте такі комбінації є радше підсиленням художності, яка, замикаючись у коло, відкриває світові новий постмодерністський роман чи інтелектуальну драму. Література ж для дітей має іншу специфіку, яка прискіпливіше ставиться до просторічних слів «досвідулі» або ж «окей».

Варто зазначити також, що література як процес творчого акту не має вікових обмежень, а лишень рекомендації. Створюючи твір для дітей, автори створюють його й для дорослих та навпаки. Універсальність красного мистецтва забезпечує непереривність та зв’язок усіх поколінь, гарантує постійний попит й інтерес до нього. П’єса «Зубата втрата», хоча й призначена для дітей, включає в себе неприпустимі для дошкільного віку явища дійсності, які щонайменше табуюються батьками, а щонайбільше – світом: «Виходить величезний чупа-чупс та веде за собою полонених (зуби)».

Зростаючи дитиною ХХІ століття та серед гасел «Black Lives Matter», «The Personal is Political», «My life My rules» важко сприймати акт поневолення як щось відсторонене та історично минуле. Навпаки, література ніколи не дасть цього зробити, вона радше нагадає читачеві про це, аби він, у свою чергу, проаналізував та зробив висновки. Вкотре хочеться зауважити, що література не вчить, вона направляє.

Дитяча література – це як перша енциклопедія, яка знайомить юного читача із світом художнього слова. Вона екзотична, дещо наївна та жартівлива, позаяк навіть містифікована. Прочитання поезій, невеликих прозових творів або ж драм виховує в дитині звичку до читання, формує індивідуальний смак та прищеплює любов до мистецтва. Якісна національна література для дітей – це каталізатор мислення народу, саме тому необхідно прискіпливо ставитись до першозародків майбутнього. 

«Зубата втрата» – це смілива спроба заговорити про страх мовою цікавості. Автори п’єси інтегрували в розповідь усі необхідні маркери задля її максимального засвоєння: ремарки, поезії, загальні образи, узяті з реального життя. На противагу формі, сюжет залишає суперечливі думки, адже зображення у жартівливій формі явищ обмеження волі є неприпустимим для сучасної літератури, що претендує визнання, особливо дитячої. Мовний потенціал суперечить загальній концепції художнього стилю, адже включає у свій вжиток сленгові слова, не бажані до використання дітьми дошкільного віку. Безперечно, спрогнозувати літературну моду вкрай важко: модифікації вічно чатують на художню історію, однак єдине завжди лишається незмінним – проба пера, яку здійснили автори цієї пригодницької історії. 

Анастасія Биструшкіна