Апокаліпсис

Це апокаліпсис, крихітко, течуть вогненні ріки,
а у знову забитих автобусах проспиртованих, завжди затори.
І коли душу твою розіп'яту душить слизька гадина cтраху,
на вулицях люди, деякі смалять вінстон і бонд,
і маски для них – безглуздий тренд.

Ось тобі, крихітко, вже на землі,
Люцифер і всі кола огненного пекла Данте,
сторінки якого, ти колись гортала поспіхом в метро, перед парою,
в цьому новомодному пеклі-житті,
невблаганний Цербер шматує серце твоє, живе і вразливе,
І люди трапляються часом підхожі: бандюги, стерви, циніки, брехуни,
одним словом – чорти.

А може ти, крихітко, знаєш чим закінчиться наша радянізована хісторі?
за яку проливали багряну кров у широких степах.
Ти не знаєш, ти лише бачиш і чуєш:
люди "виключають" їй “свєт" і кажуть "бай-бай"
і ти повзеш, страждаєш і глухнеш,
від "прекрасних" цих слів.

Крихітко, ти ж розумієш,
гра ця – тупа вже й давно не цікава,
від людини все частіше залишається лицемірна облуда,
боротися ж бо за свою незалежну особистість –
справа така марудна.
То чому ж ти досі зціплюєш зуби й хапаєшся за життя?

Крихітко, це фініш і ми прибігли останніми.
Коронавірус, як щур точить смертне тіло,
людина ж топить душу у віскі, брехні і паскудстві.

Це апокаліпсис цього дурнуватого світу.

Вікторія Тютюн