Шалене перо

Чого проходять вихідні,

Як в сні?

Чого проносяться миттєво

Чудові дні,

Оті два дні,

Немов для нас то несуттєво?

Чому не можна навпаки:

П’ять днів отак відпочивати,

Два дні натхненно працювати,

Встигати все і навіть більше,

Кому від цього буде гірше?

Я б так робила залюбки!

 

Чого проходять вихідні

Як в сні?

В житті ми мрієм про роботу,

Яка приносить насолоду

Як щебет пташки навесні,

Як промінь сонця у вікні

В негоди дні.

Ми з головою поринаєм,

Про душу грішну забуваєм

І з дня у день це проживаєм

І дива більше не чекаєм.

Та все ж приходимо до тями,

Коли не спиться нам ночами,

Що ось, уже не за горами,

Як щирі лемківські пісні

Два вихідні.

 

Та ні!

На те вони і вихідні…

Два дні!

Щоб їх чекати з нетерпінням

Щоб їх чекати з нетерпінням

Всім поколінням

І ми, стомившись на роботі,

Неначе бабця на городі,

Нервуєм, злимся і марнієм,-

На вихідних- мов оживаєм:

Танцюєм, сміємось, кохаєм,

Кожній хвилиночці радієм.

І щастя мають всі від того-

Від дідуся і до малого,

Від того часу золотого-

Живієм!

Шекетера Ольга

 

Мені шістнадцятий минало,

Вже час складати ЗНО

Чи сонечка не вистачало

Чи так мені чого було?

Мені так гірко, гірко стало

Від того, що не знала я

Куди податись, що здавати

На кого це його вступати

Молюся Богу…відчуваю

Дорослого життя пізнаю

Раніше весело було.

І сонце гріло, не пекло!

Але недовго воно гріло.

Жила я без турбот собі

Тепер цей час зоставсь у сні.

І як би тяжко не було,

Потрібно скласти ЗНО.

 

  Данильченко  Вікторія

Я – декадент! Се постулат для мене!

Ти все життя моє візьми,

Розклади на малі підсюжети

Та взридни.

Що в житті моєму біль і жаль, і туга –

Се лиш тому, що доленька лиха.

Та є в стражданнях і прекрасна нота:

Мистецтво, меми, мімезис буття.

Я так люблю безпричинно тужити,

Щоб від сліз аж вуха позаклада!

Поки живий, я хочу лише нити,

А поступи шкідливі для життя.

Хоч часто я впиваюсь гірким бромом,

Та від тяжких недуг  уже не помага!

Печінки зношеної спазм вкриває тремом,

А лікарка питає: «чого ти не вмира?»

Ну що той оптимізм? Лише страждання

Зроблять з нас довершених людей.

Наш гімн: страждай, наче причинна.

На це не жаль недоспаних ночей.

Я з п’ющими за пліт не виливаю,

бо вилить краще в себе, це ж бо факт.

На празниках життя я випиваю,

А зранку ридаю з болем в головах.

Не паразит я, що дуріє з жиру,

Бо про таке життя не знімуть фільм.

Ваші пожертви на бром я радо прийму,

щоб створювать більше поем на сміх.

Калігор Надія

Напитись сидру з АТБ,
Того п’янкого струму,
Тієї пристрасті і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, смакувать, не дихать,
Зненацька пляшку полишить.
Тієї паузи безвихідь
Вульгарним жартом рятувать.
Слова натягувать, як струни,
Щоб вчасно пісню загорлать

Нерозшифрованої муки
Невідворотну гіркоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перекричати: хто кого.
І так в екстазі і знемозі.

Піти заснути під столом.

Вікторія Гештемулт

Людям, які в метро

відтоптують ноги навмисно,

присвячується

(пародія на вірш Л.Костенко) 

Я знаю, що побачу Вас навряд

І, може, власне, в цьому уся справа.

Бо мій ранковий звичний променад

Не прагнув розпочаться так «яскраво».

 

Я й на хвилину Вас не зупиню,

Бо часу як завжди не вистачає.

Я думаю про Вас. І подумки кляну.

І з слідом на взутті іду на пари.

Діана Підбуртна

 

І Telegram страшний, коли мовчить,

коли зненацька спам весь причаївся,

коли не знаєш : «Кого б це вже дістать,

о пів на третю? Чим би поділитись?»

 

Ні я не плачу, мучуся, «болю»,

Я вже писав, й розмови всі завершив.

І все одно, я о четвертій все ж люблю,

Комусь та й написати, наче вперше.

 

Всі повторяють і пишуть «під кліше»,

Репостять отой вірш про «спориші».

Благаю вас, шановані товариші,

Цінуйте неповторний дотик до душі.

 

Богдан Перетяка