Наснився брат…

Наснився брат… З смішинкою в очах..
Такий щасливий, юний… і живий.
Пройшов двором. Я вибігла на шлях:
- Спинися, братику! Куди ж ти, дорогий?

Нема! Нема! І сну давно нема,
Лиш тільки біль страшним вогнем палить.
І раптом чую: плачу не сама –
Матусин стогін душу попелить.
Ці «до» і «після» - різні два світи:
Там батько, мати, донечка і син,
І радість, й плани, й мрій ясні мости,
І будні, й свята – ніби день один.
Щаслива хата з сонця й доброти,
Сім’я щаслива дітьми і коханням,
І пісня неземної висоти…
І раптом «після» - з розпачем й стражданням.
Війна! Мій юний брат! Як завжди, в авангарді!

І «Гради» під Довжанським.. Вибух… Смерть…
І «Кача» квилить, б’ється в винограді,
І випікає все, що було, вщерть.
Героям слава! Слава Україні!
Герої не вмирають! Чуєш, брате!
Цей день навік заплутався в тумані…
Тобі б кохати, жити, не вмирати!
Вже шостий рік острівець пекла в хаті
І хата в бур’янах, хоч скільки не коси.
На плач і сльози ми тепер багаті,
Не на дзвінкі дитячі голоси
Зістарівсь батько, став якийсь байдужий,
Робота у руках вже не горить,
Хустина чорна маму старить дуже –
Живуть на світі… Треба ж якось жить!
Все про дітей, як і раніше дбають:
Над сином монумент на цвинтарі звели,
Ромашки, туї, маки там буяють…
Та і мене вже в коледж провели.
- Не плачте, мамо, будуть вам онуки.
- Не плачте, тату, ми продовжим рід.
Нема у світі гіршої розлуки,
Як смерть дітей. Немає більших бід!
Знов снився брат… І знову усміхався…
А ми роками плачемо вночі.
Він з нами лиш з дороги привітався,
Тулив рукою рану на плечі.

СТАСЮК РІТА (2 місце конкурсу "Березневі містерії")

Могилів-Подільський медичний фаховий коледж (м. Могилів-Подільський,
Вінницька область)
Керівник: Байдецька Зоя Миколаївна