Хортиця

Ти знов покличеш, люба Хортице, мене,
І пригорнеш на свої сильні груди.
Забувши все суєтнє і мутне́,
Щоби побачитись біжу я, де не буду.

Ти сива і старенькая моя,
Минуло з тих часів багато років,
Та все ще пам'ятаєм, ти і я,
З історії напади від татар гострооких.
Як помирали наші горді козаки,
І бились, захищавши Батьківщину.
Навіки нас звільнили в боротьбі,
І дарували нашу вільну Україну.
Там майоріли ті козацькі прапори –
і гартували їхні душі гонорові.
Та кожному хай бачиться з гори –
що ми рідня по духу і по крові.
І я бажаю - ще прожити стільки ж літ,
У єдності, у братстві та любові.
Ген майорять козацькі прапори - 
Ми всі одна сім'я, по духу і по крові!

Кулеш Надія