Вибір

Ранкові промені сонця пробралися через не щільно затулені штори і потрапили мені прямо в очі. Але не встиг я як слід відреагувати, як їх закрила собою Аня.

– Прокидайся коханий! Доброго ранку!

Ніжний дотик та ласкавий поцілунок у щоку розбудили мене. Початок дня краще не придумаєш.

– Я зварила нам кави.

Неперевершений аромат. Нарешті я розплющив очі Прямо переді мною філіжанка гарячої кави, а навпроти сидить Аня і дивиться на мене, ховаючи посмішку за своєю чашкою. Я посміхаюсь у відповідь.

Сьогодні у нас рівно рік, як ми познайомились. Взагалі-то познайомились ми через кілька днів після того самого випадку. Я згадую той день і події річної давнини постають у мене перед очима.

***

Аспірин. Останню таблетку я випив ще кілька годин тому, але головний біль так і не минув. Голова розвалюється. Весь день була жахлива погода, йшла злива і я сподівався перечекати непогоду, але вже стемніло, а небо все ще продовжувало поливати місто як з відра. Проклинаючи все на світі, я все-таки зібрався і пішов у найближчу аптеку за новою дозою знеболювального. Найближча аптека розташовувалась неподалік від дому, за кілька десятків метрів.

– Допоможіть!!!

В темряві одного із під’їздів я помітив три величезні чоловічі тіні. Тонкий дівочий голос явно належав не комусь із них.

– Допоможіть, рятуйте!!!
Ляпас.

– Мовчи, тупа курко! Роби, що кажуть!

– Чуєш, бро, а може краще зайдемо до тебе, ато тут холодно?

– Що, не стоїть? Ги-ги-ги! А ти, мала, давай, роздягайся швидко!

– Будь ласка… Не чіпайте мене… Прошу… – ридала дівчина.

Я зупинився. Окрім мене і цих виродків на вулиці більше нікого не було. Я набрав побільше повітря в легені.

– Ей, Пєтушня, ану порозлітались звідси!

На декілька секунд запанувала тиша. Погані хлопці повільно розвернувшись, переглянулись. Один залишився приглядати за дівчиною, а інші двоє, ті які були міцніші, кинулись в мою сторону. Розмови не вийшло. Першому я відразу заїхав по яйцях, другому збирався врізати з розмаху під дих, але тут моя удача закінчилась і я промахнувся, отримавши зворотній удар коліном в ребро. Удари пішли зі всіх сторін. Крики, мати, звук сирени… Клята злива…

Повільно поверталась моя свідомість. Я привідкрив очі. Лікарняна палата, пружинні ліжка, майже біла тумбочка і… Вона. Я не відразу зрозумів, що у моїй палаті робить незнайома дівчина.

– Привіт, – прошепотіла незнайомка.

– Привіт. Ти хто?

– Я Аня. Ти врятував мене.

 ***

Ці події трапились минулого року. Сьогодні ж все зовсім не так. Рання осінь подарувала нам теплий сонячний день. По-іншому просто не могло бути. Я давно розпланував цей день, і гарна погода входила у цей список. Звичайно що не все я міг спрогнозувати…

– У мене для тебе подарунок! – Аня вибралась з комірчини і урочисто вручила мені велику коробку. З подивом заглянувши в середину, я побачив там роликові ковзани.

– Щоо???

– Хі-хі! Опусти брови на місце, ми їдемо кататися!

– Але ж я не…

– МИ. ЇДЕМО. КАТАТИСЯ.!!!

Якщо вона робить паузу після кожного божого слова, сперечатись безглуздо. Здаюсь. 
Через годину з хвостиком ми перевзуваємось біля фонтану, неподалік центральної площі. Я ніколи раніше не катався. В повному комплекті захисту, я був схожий на злодія з дешевого фільму.

«А їй, чорт забирай, йдуть ці шортики» – встиг подумати я, перш ніж розлягся зірочкою на асфальті. Аня в дитинстві займалась фігурним катанням, тому зараз з легкістю нарізала кола, зі сміхом спостерігаючи за моїми борсаннями. Коли я в черговий раз простягся на асфальті, вона стала наді мною, наче лицар над переможеним драконом. Її прекрасні очі просто сяють від щастя. Я посміхаюсь у відповідь, заплющую очі і згадую, як все починалось.

***

Аня ходила до мене в лікарню частіше ніж мої батьки. Майже щодня. В момент, коли мене били, поруч проїжджала патрульна машина. Усіх трьох покидьків пов’язали. Як виявилось пізніше, ці безголові виродки уже були в розшуку за серію пограбувань, так що сіли вони надовго. 

Вона зовсім нещодавно переїхала в місто і в той самий вечір вперше поверталася з музичної школи. Заблудилась у дворах. Я був першим і єдиним її знайомим в цьому місті.

Зламані ребра зростались досить швидко. Через місяць мене виписали з лікарні і передали в руки рідним. Аня була скромною дівчиною і соромилась часто навідувати мене, але не соромилась телефонувати. Її добрий, ніжний голос зігрівав мене в холодні зимові ночі.

***

– Ну от чому ти дуєшся?

– Відчепись!
Глибоке зітхання.

– Ну добре, вибач мене будь ласка. Покататись на чортовому колесі дійсно було класною ідеєю, і сам я до цього не додумався б, якби не ти. Звідси відкривається дійсно прекрасний вид, і тобі дуже пасують ці шор… кхм, сережки.

Прості, але щирі слова створили магію. Анюта для вигляду ще трохи поображалась, але потім пробачила мене, сіла поряд і дозволила себе обійняти. На вершині колеса я її поцілував, адже для цього все і було задумано. Всю дорогу вниз ми, на радість оточуючим, пускали мильні бульбашки.

– Ну що ж, моя черга! – сказав я посміхаючись, коли ми опинились на землі.

– І що ж за сюрприз ти для мене приготував?

– Скоро дізнаєшся. Для початку ми повинні переодягнутися.

***

Півроку тому весна почалась для мене з жахливої трагедії. Батьки поїхали до тітки на дачу. Я застудився і не зміг поїхати з ними. Не доїхавши кілька сотень метрів, на слизькій дорозі в них на всій швидкості в’їхав джип. Не вижив ніхто. В один день я похоронив усю свою сім’ю. Світ різко став чорно-білим, я був повністю розбитий.

Єдиною близькою людиною для мене залишилась Аня. Вона теж це відчувала і підтримувала мене як тільки могла. Непомітно для нас обох міцна дружба переросла в дещо набагато більше. Я уже не міг існувати без її ніжного голосу, без її дзвінкого сміху і обіймів. Спочатку ми просто сиділи ночами на балконі і говорили. Обговорювали, сперечались, сварились, мирились і знову сперечались. Потім вона почала залишатись на ніч. Через декілька місяців я уже не міг заснути, якщо її не було поряд. Врешті-решт вона переїхала до мене на зовсім. Життя знову наповнилось барвами. Ми щиро любили один одного і насолоджувались кожною миттю, проведеною разом.

Сьогодні рівно рік з того дня, коли ми познайомились. Коли я не побоявся заступитись за незнайомку, заздалегідь знаючи про свою поразку. Тепер то я розумію, що ця зустріч була передбачена долею. Що я опинився там не випадково, і сьогодні, рівно через рік, я покрокую назустріч своїй долі вдруге.

***

Театр
Ми ніколи не ходили раніше в театр разом, тим більше на оперу. На сцені йшов другий акт “Аїди”, Джузеппе Верді. Скоро антракт. Я намацав у кишені футляр з обручкою і дуже нервувався, перебираючи в голові слова. На щастя Аня була повністю захоплена виставою і не помічала того хвилювання. Вона була одягнута в яскраво-червону сукню трохи вище колін Воно ідеально підкреслювало її груди, на які я постійно відволікався. Доводилось підбирати слова знову і знову.

Нарешті другий акт закінчився, опустився занавіс, зал вибухнув оплесками. Ми перші вискочили зі свого ложе в буфет. Сто грам театрального коньяку додали мені хоробрості і прибрали з обличчя блідність. Аня була в захваті. Я міцно обійняв її і прошепотів на вухо, що чекатиму її в ложе через 5 хвилин.

Коли вона зайшла, я вже чекав, ставши на коліно. Обручка сяяла, ловлячи відображення в її очах. Я проголосив заповітну фразу. Моя Анютка зі сльозами на очах радісно відповіла “ТАК!”, додавши фразу: "У мене є для тебе новина – коханий, я вагітна!".

Яскрава картинка на екрані кудись зникла…

***

Сеанс закінчено.
Моделювання закінчено.
Будь ласка, зніміть інтерактивний шолом та моделюючий комбінезон.

Я обережно зняв із себе всю апаратуру і вийшов із темної кімнати, оснащеної технікою для моделювання подій в минулому.

Вже стемніло, а дощ все ще продовжував поливати місто. Аспірин. Тепер він у мене ніколи не закінчиться. Я відкрив вікно і вперше в житті закурив цигарку.

Кляте місто, клята осінь, клятий світ…

Рівно рік тому я вийшов до аптеки.

– Допоможіть!

В темряві одного з під’їздів я помітив три величезні чоловічі тіні. Тонкий дівочий голос належав точно не комусь із них.

Я підняв комір плаща вище і прискорив крок щоб швидше піти звідси.

Грьобаний боягуз...

Еліан Спейс