Крізь психоделіку до зірок: рецензія на книгу Христі Венгринюк «Народжуватися і помирати взутими»
Христя Венгринюк. Народжуватися і помирати взутими – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 128 с.
Вікіпедія позначає особу Христі Венгринюк нескінченними «учасниця», «переможниця», «авторка», «волонтерка». 32-річна чернівчанка написала 7 книг, а також є співавторкою багатьох антологій. Як каже анотація, прозову збірку «Народжуватися й помирати взутими» вона тримала в собі 7 років і писала її під вимушеною дією речовин. На презентації зізналась, що в ці оповідання вилила тяжку депресію, адже процес написання творів терапевтичний. Погляньмо, що з цього вийшло!
Виявляється, в контексті депресивних настроїв з"ясувати значення назви простіше.
Я сушила голову над цим доки не прочитала інтерв"ю. Авторка розповіла про тривожність, яка переслідувала її усюди, мов тінь. І тут мене осінило. Бути взутими означає бути захищеними, озброєними, а народитись і померти, не знімаючи взуття = все життя прожити в напрузі і готовності протидіяти чомусь = маємо високу концентрацію тривожності в творах.
В першому оповіданні головний герой вживає наркотики, і складається враження, що їх ефект не відпускає збірку аж до кінця. Нас одразу попереджають про психоделічність та сюрреалізм, тож потрібно бути готовими до виривання зубів заради любові, висиджування яєць у вухах та мандрівок на шафу. Проведемо тест: «Я повільно скинула свою нічну сорочку, гола підійшла до незнайомця і впхала його ніс у своє вологе лоно. Він нюхав так жадібно й так довго, наче парфумер, відшукавши новий запах». Підійдіть до дзеркала. Якщо ваші очі помітно округлились, а волосся стало дибки, вам буде складно читати деякі оповідання. Однак якщо ви відносно спокійно сприйняли цю інформацію, вітаю! – ви можете сміливо братися за прочитання; вас уже нічого не злякає, адже найбільш шокуюче позаду. Хоча натомість шокувати може ненормативна лексика. Вона трапляється вкрай їдко і тому вражає більше, ніж насичені лайкою та жаргоном твори. Загалом мова оповідань гарна, приправлена західноукраїнськими діалектизмами, але хотілося б більшої різноманітності у мові персонажів.
А персонажі дійсно яскраві і головне – відображають своїх читачів. Кожне оповідання описує певну болючу, але, на жаль, знайому багатьом проблему: параноїдальну недовіру до людей, зраду обранця, загибель рідних на війні, домашнє насильство, втечу від нав"язливих думок, неприйняття реальності, самотність та закутість. Усі ці ситуації зображені надзвичайно яскраво і влучать своїм читачам у самісіньке серце. Нехай вас не лякає психоделічність деяких оповідань, адже якщо ви той самий читач, то сприймете ці символи невидимим органом чуття і ніщо не залишиться для вас загадкою.
Багато книг Христі Венгринюк присвячено «пошукам Батька». Що ж це за Батько? Очевидно, це Бог. Його образ є майже в кожному тексті і виявляється або через
дійсного персонажа і любов до нього, або через релігійні мотиви. Деякі оповідання набувають характеру притч: в них головний герой мандрує життям, намагаючись віднайти щастя, і врешті-решт знаходить його у спілкуванні з Богом. Висновок: віра – чи не єдиний порятунок від ударів долі. Підтверджу цю думку цитатою зі «Шляху Лукаша»: «Єдиний важливий Шлях Життя кожного – до Бога».
Збірка «Народжуватися і помирати взутими» сподобається як шанувальникам «книжкового артгаузу», так і охочим поглянути на світ з нового боку. Але насамперед вона для людей, які загубились і відмовляються визнавати це, для тих самих читачів.
Головач Юля