ЯК НЕ СКУЧНО ПРОВЕСТИ ЛІТО

Автор (псевдонім) : Парасковія Ямпольська

груповій формат: Дорослі для молоді

вікова група: 12 – 15 років

назва: ЯК НЕ СКУЧНО ПРОВЕСТИ ЛІТО

обсяг у сторінках: 125

номінація: повість

жанр: пригоди

Мені пощастило прочитати твір Парасковії Ямпольської «ЯК НЕ СКУЧНО ПРОВЕСТИ ЛІТО», чесно кажучи, мої думки розділилися на два табори.

Тож, розпочнімо аналізувати враження про цей твір. Поділяється він на три частини, так як повість присвячена такому сезону як ЛІТО, то ці частини мають назву згідно з місяцями цього періоду року, тобто перша частина має назву – «Червень», друга частина – «Липень», і остання – «Серпень».  Кожен розділ розповідає окрему «детективну» історію періоду з життя підлітка Дарини.

Перший розділ повісті – «Червень»

Отже, в цій частині автор знайомить читача з головним персонажем – Дариною та її сім’єю. На початку літа родина Дарини вирушила у село, в якому колись жила бабуся, але на превеликий жаль вона померла. По дорозі до села Дарина згадує свою бабусю, сумує за теплими моментами поруч з нею, за порадами та турботою рідної людини. Родина приїздить до села, та починає наводити лад у хаті. Серед давно забутих речей, Дарина з мамою знаходять стару, унікальну «жилетку» «…тут жилетка вже не була як святковий одяг…», як на мене це не зовсім доречне слово для опису верхнього одягу яким послуговувалися жінки 19 століття,  19 століття, тому що цей верхній одяг був переданий бабусі Дарини від предків, тобто цей предмет одягу передавався з покоління у покоління, і навряд жінки у позаминулому століття називали це «жилетка» , можливо доречно вжити слово «кептар», «камізелька». Хочу додати, що авторка використовує забагато русизмів, що є не досить доречним у творі, який є написаний українською мовою. Наприклад «…Тому, щоб скоро не чекала на мене. От вона і наробила бутерів, щоб поїли, коли зголодніємо….», « …Потім мама брала плед, сплетений бабусею, бабуся вдягала свою різнобарвну жилетку та разом йшли на веранду пити чай….». Отже, в забутих речах, Дарина знаходить «жилетку», але вона була незвичайною, на ній було закодоване якесь послання для нащадків, а так як наша Даша юний детектив, в неї було завдання дізнатися що саме хотіли сказати предки, вишивши на одязі ці літери. До речі, щодо ім’я нашого головного персонажа, дівчину звуть Дарина, якщо уживати саме таку форму цього імені, то звучить воно у творі мелодійно та не відштовхуючи, але авторка ще називає її за скороченою формою цього імені – Даша, як на мене це скорочення є не влучним у поданому тексті, та і взагалі воно звучить досить з російським акцентом, і ніби вибиває з колії весь україномовний текст. Мої пропозиції щодо покращення та уникнення тавтології – назвати дівчину скорочено «Даря», «Даринка», «Даруся», та і взагалі можна вигадати свою авторську форму цього імені, адже все залежить від фантазії автора.

Також, на мою думку, недоречним те, що Парасковія Ямпольська у своєму творі вибудовує досить не логічний виклад сюжету, дій персонажів, подій, розмов, швидка зміна настроїв, швидка зміна картин у творі. Наприклад авторка часто з однієї теми «перескакує» на іншу, як на мене не значущу, наприклад спогади про розмову з бабусею, переривається і  починається не надто логічна  розповідь до витрушування ковдр, і пошуків грабель…

Тож, далі після декількох днів перебування в селі, Дарина зустрічається зі своїм другом з дитинства Іллею. Чудовий епізод у творі, коли друзі згадували як вони намагалися заробити гроші, аби подарувати мамам подарунки на 8 березня. Цей епізод характеризує молодих людей як цілеспрямованих, тих які мають перш за все сімейні цінності, та величезну повагу до найближчих їм людей в житті. Я поважаю за такі повчальні епізоди та нюанси, авторів творів для підлітків, адже завжди необхідно звертати увагу читачів, на те що немає нічого ціннішого ніж родина, а особливо сучасних підлітків потрібно спонукати до поваги та любові до найрідніших.

Отже, підлітки починають цікавитися загадковим будинком, який був покинутим власниками, та лякав малих дослідників, адже ходили легенди ніби там мешкає відьма. Не довго думаючи підлітки вирішили почати власне  розслідування, та починають навідувати той будинок, аби зловити ту злощасну відьму. Врешті решт після довгих вагань, пошуків та рішень, друзі пішли до будівлі вночі, де зустріли неочікуваного гостя на горищі. На цьому їхня пригода з цим лячним помешканням закінчується. Хотіла б зауважити, що авторка довше розповідала про наміри друзів піти на пошуки зла, ніж опис самого розкриття таємниці, на яку так всі довго чекали. Мені не вистачило експресії та неочікуваних ходів, не вистачило того бажаного затамування подиху, відчуття страху та переймання за долю персонажів.

Хотіла б додати, що авторці, я вважаю, не завадить, попрацювати над граматикою та лексикою у творі, необхідно відредагувати цей текст. Той факт, що текст містить дуже багато помилок, як граматичних, лексичних так і  синтаксичних, сприяє важкому зрозумінню, та проникнення у суть твору, у його ідею. Досить важко сприймати текст через безліч помилок ,які в мене як у філолога викликають певне занепокоєння та дискомфорт. Я впевнена, якщо відредагувати цей текст, буде набагато легше його читати та розуміти, адже задум автора позитивно налаштований, він має ідею та місію для юних читачів.

 Також необхідно зауважити щодо слів-паразитів у мовленні персонажів, перед Вами цитата з тексту, і ми можемо простежити за лексичними помилками, русизмами та наявне слово-паразит «бісить».

«Коли вони вийшли з ветлікарні, Дарину бісило що на них всі звертають увагу. А деякі ще й запитували, що сталося з їхніми руками, бо кісті рук були цілком обмотані, наче вони були боксери.». Отже, це слово-паразит «бісить», я вважаю це неприпустимо вживати у творі для підлітків, адже воно викликає агресію, ненависть до певної ситуації та загалом до оточуючих, і некоректно я вважаю їм  послуговуватися взагалі. Ще одна «фраза-паразит»: «…Я, чисто випадково, чула, що вам потрібні гроші та ви не знаєте де їх можна заробити....», «чисто випадково» не вважаю цю фразу доречною, а навпаки звучить нахабно і незграбно.

Закінчується розділ перемогою Дарини та її друга над «чорною силою» яка панувала в селі.

Наступна частина – «Липень».

Цей розділ вдвічі цікавіший та більш  інтригуючий. В ньому йдеться про те, як Дарина сумуючи влітку вдома, вирішила зустрітися з подругою та залишитися у неї з ночівлею. Нічого не віщувало поганого. Як раптом, до дівчат увірвалися незнайомці, та викрали їх. Авторка відсилає нас до актуальних подій, що траплялися минулого року у нашому місті Києві, коли масово викрадали підлітків. Тож як на мене, ідея цього розділу - зауважити на сучасних проблемах та спонукати підлітків бути більш обачливими та не жартувати з існуючими загрозами що завжди знаходяться серед нас. Цей розділ є повчальним, дівчата на власній шкірі відчувають всю небезпеку та намагаються протистояти злу. Ця проблема була досить актуальною і в минулому столітті, і наразі є розповсюдженою, та на превеликий жаль може такою і залишатися. Тож за актуалізацію цієї теми я вельми вдячна авторці, сподіваюсь читачам буде наукою описана ситуація. Щодо такого, що не зовсім мене потішило, це вже згадана вище проблема використання русизмів та кальок: «Ладно розберемося…», «…спробую натиснути на жалість….», «…показували по тєліку..». Все ж рекомендую шановній Прасковії менше вживати таких слів, навіть якщо в контексті вони ніби звучать актуально. Але особисто моя думка, що необхідно писати твори літературною мовою, за таких умов вони будуть більш популярні, легкі до прочитання, не будуть так псувати враження та відволікати від самої суті.

Трохи пригнічує те, що авторка у творі з осудженням ставиться до інтелектуальної гри, як шахи: «"Шахи. Ясно. Від цього спортсмена буде користі, як від Олени". — Дарина ще раз оглянула "спортсмена" Стаса. В нього м'язи були, мабуть, тільки на пальцях і то тільки на тих, якими він пересував фігури.». Все ж, ця гра розвиває можливості мозку, мислення, вона є досить важкою для розуміння, і не зовсім мене тішить, що у підлітків є певний бар’єр для сприйняття цієї гри як до спорту і взагалі, мені здається ця гра стала дещо забутою та навіть в неї стало підліткам соромно грати. Ніби здавалося, що це маленьке зауваження, але якщо звернути на це більше уваги, то можна зробити висновки, що всі інтелектуальні заняття втрачають свою цінність у сучасному світі, адже гаджети та незрозумілі інші хобі, замінили підліткам все, ба більше вони сприяють деградації та занепаду майбутніх особистостей.

Закінчується розділ щасливо, дітей знаходить поліція, вони повертаються додому, єдине пригнічує, що грабіжникам вдається втекти. Наприкінці Дарина робить висновок, що потрібно бути більш обачною, адже зло існує завжди поруч з нами.

Третій, заключний розділ – «Серпень»

У третьому розділі йдеться про викрадений скарб, що належав давнім скіфам, і що його викрали, так би мовити «чорні копачі», задля того щоб продати дорожче на «чорному ринку». Ця частина насичена різними історичними фактами, подіями та цікавинками. Чесно кажучи, мене потішив той факт, що авторка вирішила наділити своїх персонажів такими рисами характеру як: справедливість, жага до пізнання нового, незвіданого, кмітливість,  відважність та наполегливість. В кожній частині цього твору розкриваються саме ці риси як у головного персонажа так і в другорядних. Це має високу цінність для сучасної літератури загалом, та для літератури для підлітків, адже необхідно завжди нагадувати про те, які треба мати цінності, та до якого ідеалу прагнути. Так у творі є і моменти коли Дарина поводить себе дуже нестримано, не слухає батьків ,та шукає пригод на власну голову, але все ж основна мета, я вважаю, показати її як дівчину хоробру, кмітливу та зацікавлену всім що її оточує.

Власне, я рекомендую авторці не приділяти занадто уваги деталям, а більш розлого описувати значущі події та діалоги. В цій частині, як і в попередніх відчувається непослідовність і нелогічність думок, ніби авторка перескакує з однієї теми на іншу, і це збиває з пантелику. Лише одне може виправдати такий стиль написання, і це те, що Прасковії напевно хотілось «оживити» свій твір за допомогою саме такого викладу подій, таким чином ніби вся ця розповідь відбувається під час дружньої бесіди, без ніяких обов’язків, що граматичних, що лексичних. Просто друзі спілкуються своєю розмовною лексикою та діляться подіями що з ними відбулися, але це аж ніяк не пов’язано з художнім твором. Як на мене така «легкість» у творі дещо не актуальна, і навпаки заважає прочитанню, так як ти хочеш більш глибше усвідомити твір з його проблематикою, а таке нелогічне подання подій псує все враження.

У цьому розділі імпонує те, що персонажі твору цікавляться історичними пам’ятками, давніми розкопками, навіть правовою системою держави, щодо археологічних знахідок, знайшовши скарб, Дарина не просто залишає це осторонь, і просто хизується, вона має на меті відшукати його таємниці, та повернути його справжнім власникам. Також що мене потішило, це те, що авторка звернулася до історичних міфів та героїв цих міфів, що також неабияк розвине у читачів почуття зацікавленості у цих міфах, та можливо їх прочитання. Взагалі проблема про яку описано в цій частині, можна вважати давно забутою, чи просто стихлою від сучасних людей і підлітків зокрема, так як всі події пов’язані з «чорним» ринком та з нелегальними справами щодо розкопок зокрема, вважаються закритими від людей вже давно, їх розслідують державні установи, або і зовсім не розслідують ,тому про них всі забули. Але так, як авторка вирішила нагадати про цю проблему, адже вона реальна, я погоджуюсь з актуальністю цієї проблеми, і ціную заклик Прасковії до збереження давніх цінностей, серед підлітків загалом.

Отже, твір закінчується трохи іронічно, Дарина згадує свої літні пригоди і після відвідання першого дня у школі, точно знає про що писати традиційний серед школярів твір «Як я провів літо». Чому іронічно? Тому що, ті події які відбулися з нею за одне літо просто неможливо описати в одному шкільному творі, та ще й такі події, за це літо з нею сталося таке, що інколи за все життя не стається.

Повість «ЯК НЕ СКУЧНО ПРОВЕСТИ ЛІТО» дійсно могла б стати твором з порадами, чого слід уникати, та як слід себе поводити у різних ситуаціях. В цьому творі порушуються актуальні проблеми в 21 столітті. Цей твір потребує професійного редагування, та перегляд з точки зору логічної побудови сюжету. Тож, я рекомендую авторці, не зупинятися в написанні творів, не розчаровуватися в літературній сфері, а завжди прагнути вдосконалення, та створювати нові цікаві та актуальні твори, які захочеться перечитувати знов і знов.

Рецензія на твір від Очеретної Анастасії Олександрівни

ФУб 1-17