Nevermind
Частина І
Їх буде всього три
Ми - це лише спогади. Усе що відбувалося впродовж одного життя чи навіть звичайного дня, колись стане легендою, або простою буденною історією, котра продовжить мандрувати навіть після нас. Знаєте, часом я пригадую якими теплими бували дні влітку і яка солодка на смак суниця. Пам'ятаю як гарячий пісок огортав пальці і як холодно було спочатку заходити у воду. Запах квітів, радість, солоні від сліз губи, скорбота, біль, тремтіння перед зустріччю, світло, мерехтливі танці сонячних зайчиків - усе це залишає слід у нашій пам'яті, а отже існує. Чесно? Будь ласка, пообіцяйте мені, що все це і справді існує.
Квітки
Я не переймаюся тим, як продовжити своє життя. Навряд чи є серед людей хоч один чоловік, який не мріяв би про безсмертя. З одного боку, думка про безсмертя радує, адже це цікаво. З іншого ж боку, безсмертя – це зовсім не так просто і однозначно.
Звичайно, відразу багато хто захотів би продовжити своє життя навічно вперед. Зрештою, у людини є інстинкт самозбереження, який однозначно наказує людині жити по максимуму – стільки, скільки вийде. Але може бути, що смерть – це позбавлення від земних труднощів і страждання. Може, після смерті душа людини нарешті отримує таку гармонію, яку під час життя досягти просто неможливо. Думаю, там мене чекає краще життя.
Непорушна мелодія серця
ЯЩЕНКО АНАСТАСІЯ (3 місце конкурсу "Березневі містерії")
Комунальна установа «Пологівський колегіум № 1» (м. Пологи, Запорізька область)
Керівник: Корнєйко Наталія Іванівна
Листя помалу опадало. Крони дерев гулко шелестіли, а птахи з подивом пурхали в повітрі. Оверко обережно перебирав простирадло, поки голова знову не запаморочилася. День добігав кінця. Деякі діти поспішали додому, а хтось зовсім вередував і залишався в школі. Але не хлопчик, чиє життя проходило у білій палаті лікарні. Його дні полічені, йому залишилося зовсім недовго. Однак, навіть у моменти радості, Оверко долає страх. За одинадцять років його груди щеміло лише тоді, коли плакали батьки. І лише пернаті у вікні приносили йому радість. Маленькі горобці звикли до хлопчика й були постійними гостями в кімнаті, де так нудотно пахло ліками.
Солов’їха
НІКУРОВА АНАСТАСІЯ (3 місце конкурсу "Березневі містерії")
Стецьківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів (Сумська область)
Керівник: Кірієнко Тетяна Леонідівна
Вона завжди прокидається вдосвіта. Тільки починає розвиднятися, а пташиний хор уже виводить на різні голоси свої серенади. Так гарно й дружно вони співають лише на світанку. Відразу душа повниться якимось невимовним світлом і радістю. У такі хвилини згадується все хороше, що тільки траплялося в її житті.
Солов'їха одягається й виходить на подвір'я, босоніж ступає по росянистому моріжку. Вона прямує до річки, що ховається в ранковому тумані. Заходить у воду, а з-під ніг врізнобіч стрибають зелені жабки – сполохалися. Вода тепла-тепла. Жінка вмивається і якусь мить стоїть непорушно – одна-однісінька у всьому світі… Гіркота та смуток охоплюють душу. Дарма. Вона вдома, на своїй землі. Ось тихо хлюпоче річка, поспішаючи на зустріч із Дніпром. За річкою – болото, а далі, скільки зглянеш, - ліс та ліс. На пагорбку над річкою стоїть її хата, де народилася й виросла. А за хатою – знову ліс. Устиг вирости там, де зовсім недавно була сільська вулиця, вирувало життя.
«Вам потрібна допомога?..»
БАЙДАЧНИЙ СТЕПАН (3 місце конкурсу "Березневі містерії")
Транспортний фаховий коледж (м. Вінниця)
Керівник: Король Інна Миколаївна
«Вам потрібна допомога? Вас турбує минуле або його турбуєте ви? Важко розібратись в собі? Безпідставні викидні спогадів? Вам здається, що один вихід – це залізничні колії? Маячня. Вихід є і це Ми. Телефонуйте за номером: +38098………..».
Це оголошення висіло на табличці з товстим, грубим шаром пропозицій про винайм квартир, гаражів, погребів; також там були і послуги програміста (а як же без цього!), який допоможе встановити Віндовс ХР. Зареготала, як прочитала про купівлю волосся та гусячого пір’я, про пошук няньки для старої баби та пошук серійного вбивці, котрий втік з тюрми 3 роки тому. Зірвала шматки нових оголошень з телефонами, колекціоную їх, а у вечори самотності люблю дзвонити і розмовляти з тими людьми. Дивні персони трапляються, але досить цікаві. Виявилось, що програмісту сімдесят років, а волосся купують, бо в когось фетиш на волосяні шпалери, а серійного вбивцю знайшли недалеко від міського сміттєзвалища. Одним словом: житіє.
Надія
КОШАРНА СВІТЛАНА (2 місце конкурсу "Березневі містерії")
Комунальний заклад «Малинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» (с. Малинівска, Запорізька область)
Керівник: Буряк Яна Миколаївна
Розділ І
Ранок. Повітря пахне прохолодою та осіннім смутком. Поодинокі дерева, які ще не встигли зняти з себе золотаві вуалі, покачувались від вітру. Павутинне мереживо ще тріпоче та де-не-де розривається, розгублюючи крапельки нічної роси.
Осіння краса була там, за вікном. А тут сіре сьогодення, просте і нікчемне. І сьогоднішній, і вчорашній та, навіть, завтрашній день нічим не різниться. Знову все по плану: ванна, сніданок, заняття…Обід…Потім –улюблене вікно і книжка про міжгалактичні подорожі, прибульців і відважних героїв. Ніна Іванівна, бібліотекар, завжди рада, коли до неї приходять дітки почитати. Вона пригощає ласощами, солодким чаєм. У бібліотеці затишно та тихо. Тиша…Саме її не вистачає маленькому Сергійку. Хлопчик був такий як всі тут: лагідний, щирий, з грайливими допитливими та, сумними очима. Вони сумні чи не в кожного…
Принц із камери схову
РЕМЕЗ ДАР’Я (1 місце конкурсу "Березневі містерії")
Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ)
Керівник: Головай Ірина Андріївна
Пролог
Хоч вже й пройшло вже майже шістнадцять років з тієї пам’ятної ночі, що назавжди змінила життя трьох молодих людей, наскільки різних, наскільки можна було уявити, Христина Зотова й досі думала про те, як би обернулося всеньке їх життя, якби того вечора Аня не згадала, що їм треба купити їжі на завтра. Або згадала трохи раніше, і вони з Анею і Ромою зайшли б до іншої крамниці – першої-ліпшої, значно привітнішої та світлішої, а не до тієї самої. Або компанія зненацька змінила маршрут.
Про це не писав би Шекспір
«Моя люба Віоло! Вибач мені, грішниці, що давно не писала! Але ти ж знаєш, в місті стільки справ…»
Я прочитала ці слова і губи мимоволі розтягнулись в усмішці, яка зробила їх ще тоншими. Розі завжди так. Спочатку не пише тижнями, з головою поринувши у свої справи, а потім – от, маєте вісточку. Мене спочатку це дуже злило. Знаємо ми ці справи — корисні знайомства заводити та з подругами перед хлопцями хвостом крутити! Але потім я змирилась і звикла.
«Сподіваюсь, вдома все добре. Як наше село, все так ж, як і коли я від’їжджала? Сумніваюсь, що сталося щось грандіозне. Не розповідай мені, як у минулому листі, хто помер чи хто за кого вискочив заміж, благаю! Це все для мене значить рівно ніскільки. Хіба тоді, як ти, моє маленьке сонечко, сама йдеш під вінець. Віолочко, ну коли я вже буду дружкою на твоєму весіллі? Ти ж знаєш, це місце вже заброньоване давним-давно і я чекаю не дочекаюся, коли це станеться!»
Так, цю дівчину справить тільки могила… Кожного разу одне й те ж. Я опустила лист. Погляд зупинився на напівоблетілому деревці. Тяжко зітхнула. В нашій провінції на глухому заході Девонширу грандіозними подіями й справді були похорон, весілля та хрестини. Життя тече нудно й монотонно, сірі дні змінюються такими самими сірими днями, складаючись у сірі місяці й роки. То про що я маю тобі писати? Про те, що в нашому парнику прийнявся новий сорт винограду, виписаний економкою з Будапешту? Чи про те, що в оранжереї розквітнув мамин улюблений олеандр і все навкруг тепер пахне барбарисовими цукерками? Розі ж абсолютно байдуже навіть на це. Хоча особисто мені гріла б серце така вісточка з дому. В Лондоні, де я вчилась в коледжі, дуже бракувало квітів. Засушена гілочка вересу тільки дужче навівала сум за нашим домашнім розарієм і парниками, за диким занедбаним садом. Після смерті батька тримати садівника стало занадто великою розкішшю. Мати померла давно, залишивши нас з сестрою на його змучених хворобою плечах. Він і так тримався молодцем. Щоб не вдаватися до тяжких спогадів про минуле і ще більш тяжких роздумів над майбутнім, знову взялась за лист.