Тебе б'ють прямо під дих,
А ти продовжуєш боротьбу,
Тебе викреслюють з усіх телефонних книг,
А з твоїх вуст не чути клятьбу,
Від цих рваних ран, у іншого б вирвався крик,
Ти ж витираєш сльози й женеш всю журбу.

Ти вміла літати, далі ніж п'ятий поверх твого будинку.
Ти знала коли автобус прийде на нашу зупинку.
Ти вміла читати губами, що скажуть очі,
Навіть тоді, як я люто цього не захочу.

Тобі знайомі весни перші подихи взимку.
Тебе забавляло видобування гідроксиду цинку.
Ти грала й Шопена, й Бетховена в обидві руки.
Тобою цікаво було приправляти розмову завжди.

Одне я люба тобі мушу сьогодні сказати:
Що руки свої секунд тридцять треба вимивати
Коли людей більш ніж десять - далеко тікати.
А очі свої океани й солодкі уста, не торкати.

Якщо моє чудо зуміла ти щось підчепити.
Кашлить, лихоманить вже день, чи жар обдає.
Я хочу щоб одне ти на носі змогла заточити:
За метр не підходь до тих місць де я є

#нікоронавірусу 

Богдан Перетяка

Частіше відкривай всі вікна навстіж,
Впускай до хати сонячне проміння.
Візьми до хати жити якусь кішку,
Вона засне на сонячнім сплетінні.
Зроби собі гарячу чорну каву,
Розбав її холодною водою.
Не спи вночі, балакай з ним до ранку.
Нехай він налюбується тобою.
Розпусти коси й вдінь найкращу сукню,
Підведи очі та нафарбуй губи.
Не розмовляй з тим дурнем. він поганий.
На самоті милий, а при друзях грубий.
Завжди умій тримати рівновагу,
В житті є досить і кохання й згуб.
Цілуй лиш того, хто живе у серці,
Не марнуй тепло рожевих губ.
Виходь на двір і дай ногам свободу.
Вдягайся тепло, бережи себе.
В житті бувають різні завірюхи,
Та зараз іде мова не про те.
Ти ж знаєш, люба, як біжить життя,
Живи його як хочеться тобі,
Не думай, що́ про тебе скажуть люди,
Тебе не їм судити, далебі.
Люби своє неідеальне тіло.
Люби себе без жодних нарікань.
Як плачеш не від щастя, моя мила,
Моя тобі порада – перестань.

Наталія Манескул

Самотність - це свобода? А може, це полон?
Свобода думки й слова, роби собі, що хочеш.
Самотність - це свобода? А може, навпаки?
Чи не дарма собі ти голову морочиш,
Тим коханням? Досі ще шукаєш?
Важко? Ще легше втратити, між іншим...
Самотність це свобода? Чи все-таки полон?
Як так, то я люблю НІ те, НІ інше.
Я жити з цим не можу, а люди все говорять,- 
Самотність - це як дощ, мине, ти пережди.
Так я стою, чекаю, лиш мокну вже до нитки,
А що як та самотність - то буде назавжди?

Наталія Манескул

Тебе збили з думок твої друзі і подруги,
Кричали про щастя, здоров'я, кохання…
Ти задула свічки лише з другого подиху,
І знову не встигла загадати бажання.
Вже знаєш людей і на що вони здатні.
Реагуєш на підлість не так, як раніше.
(зацокотіли бокалами, з думки збивають)
На помилках вчишся, це найголовніше.
Бо впасти так легко, а ти ще й стараєшся
Тримати поставу й себе в кулаці.
Ти ще не знаєш, що тобі бракувало лиш
Тільки руки в твоїй ніжній руці.
А як же сумуєш ти, ой, як ти плачеш,
Коли не знаходиш тієї руки.
І втікаєш від всіх, та даремно, не бачиш?
Все швидше біжать за тобою й роки.
Тепер менше скигли, бо ти стаєш сильною.
Сприймаєш не так, як колись, рік назад.
Ти стаєш... ну якось такою... красивою??
І сумною, як осінь, дощі в листопад.
Ти тепер така сильна, куди вже й сильніше,
Бо змогла побороти всі страхи сама.
Готова закластися - в твій день народження
Твоя мама скаже, що ти ще мала.

Наталія Манескул

Втомлена, обманута й сумна.
В її душі маленький вогник тліє.
Мовчки дивиться, як горять до тла,
як торішнє листя, всі надії.
Зраджена, зневірена й смутна,
Шукає сили, аби знов йти далі.
Мав бути хепі енд - його нема,
Ми ж бо живемо не у романі.
Обпечені, обрізані не раз,
Знову розкриває свої крила.
Слова як скло, тонкі уламки фраз,
Врізалися у її ніжне тіло.
Певно, сильна, мовлю без прикрас,
Не плакала, лиш тихо так зітхала.
Вона і не кохала навіть раз.
Навіщо лиш сама собі брехала?
Були ті хлопці, але всі не ті,
Бо з ними не хотілося летіти.
Вони б покинули її на висоті,
Від них не розцвітали в серці квіти.
Кохання в неї тільки у книжках,
В житті вона його не зустрічала.
О юна пані, пригадайте, скільки раз
Ви пройшли повз хлопця й промовчали?

Наталія Манескул