Квартира київських гріхів
Що таке гріх, як він виглядає? Для кожного це різне поняття. А чи існують уособлення гріхів? І який з них найтяжчий, а який найсолодший? Як їх побороти і чи можливо це взагалі? А що ж станеться з людиною, якщо вона потрапить у самий центр подій, у логовище тих самих гріхів? Питання, які авторка поставила перед читачем чи не з перших сторінок книги «Квартира київських гріхів».
Це книга, до якої я прийшла не одразу, довго шукаючи, яку ж все таки обрати для аналізу, я питала у знайомих, сподіваючись, серед їх порад знайти ту, що буде до душі. Так я і натрапила на цей твір Маргарити Сурженко. Правду кажучи, назва мене дуже заінтригувала, а, от побачивши обкладинку, була трохи розчарована, вона мені нагадала якийсь жіночий журнал. Проте, на щастя, зі змістом все набагато позитивніше.
Як виявляється кожне велике місто і маленьке містечко має своїх гріхинь – таких собі привабливих молодих панянок, які щодня сумлінно виконують свою роботу, а то й трапляються випадки, коли вони працюють понаднормово вночі, літаючи Києвом та підбиваючи кожного з нас піддатись спокусі: полежати на дивані замість розроблювати нову ідею, скуштувати алкоголь або ще гірше наркотичні речовини, розлютитись на когось так сильно, що піддатися емоціям та завдати шкоди здоров’ю інших. Ось вони – Хтивість, Жадоба, Лінь, Лють, Насолода, Ненаситність і Ревність.
Отже, це історія сімох київських гріхів, які живуть у дев’ятикімнатній квартирі, в центрі Києва десь на Саксаганського, в старому будинку, який загубився посеред арок новітніх будівель і давно вже підлягає зносу.
Це історія одного з киян – Сашка, який, чи то за волею долі, чи то за своїм власним бажанням потрапляє до цього самого зловісного помешкання, і на собі перевіряє дію кожної з гріхинь та знаходить спосіб подолати кожен з них. Це і розповіді про жителів Києва, постійних клієнтів наших головних персонажок, їх життєві перипетії та труднощі.
Оповідь у книзі ведеться від першої особи, однієї з гріхинь – Хтивості. Отож уявіть, як вона від свого імені розказує нам, як Сашко з’явився у їхній квартирі. Одного дня Хтивість знайомиться з чоловіком, який змінить життя цієї милої квартирки на Саксаганського, змусивши подивитись паняночок на життя та людство під іншим кутом. Ми, читаючи книгу, стаємо свідками частинки життя Сашка, який вплив мала кожна з сестер на нього, як він боровся з цим неймовірним впливом, якими методами і що ж все таки допомогло головному героєві позбутись від цих сімох смертних гріхів.
Цікаво були підібрані образи головних персонажок. Кожна з гріхинь своєрідна, особлива. Їх зображено з цілком різною зовнішністю, хоча вони й можуть обирати собі будь-який вигляд, але оскільки характери героїнь різні, то і зовнішність вони собі обирають не схожу одна на одну. Хоча у їх рисах ми впізнаємо якісь особливі для кожного гріха, наприклад Хтивість обожнювала червоний колір, була жагучою брюнеткою з багряним кольором помади на губах. А от Наркотична Насолода була білявкою й волосся у неї було кольору тієї спокуси, яку вона пропонує своїм клієнтам.
І хоча образи дівчат дуже чітко описані у творі, водночас репліки у них нічим не різняться одна від одної: вони типові, немає різниці між розмовою Ненаситності та наприклад Ліні. Та все одно мене ці гріхині заворожили. Вони такі не схожі на порочних жінок, дівчата добрі, люб’язні, іноді навіть щирі, хазяйновиті, слідкують за своєю фігурою, піклуються одна про одну. Це створює деякий дисонанс в уяві, читаєш одне, а зазвичай уявляєш інше. Все це каже про оригінальність задуму письменниці.
Ще один момент, який, вважаю, варто відмітити – це описи Києва. Авторка через слова героїнь передає свою любов до нього. Захоплюючі описи духу міста, його жителів, їх настрої в різні моменти життя. І здається іноді, що навіть природа столиці відчуває емоції киян, змінюючись відповідно.
Загалом можу сказати, що маю дуже позивні емоції після прочитання «Квартири …», але це не та книга, яку я читала на одному диханні. Для мене це було схоже на американські гірки, якісь розділи я читала захлинаючись, від емоцій, від почуттів, що переповнюють, від запитань, які наперебій пульсують в голові, а деякі давались набагато складніше, їх доводилось перечитувати, щоб цілком вникнути в суть.
Після прочитання мені здається у кожного виникли питання «А на які гріхи спокусився я?», «Чи вдається мені долати ті спокуси, які чи не кожного дня по зернятку розсипають ці паняночки гріховні?». І якщо зізнатись все таки чесно самому собі, то, мабуть, кожен з нас, іноді, але зваблюється на ці солодкі заборонені плоди.
А тому головна ідея, якою пронизаний твір – у кожного завжди є вибір. А на користь чого його робити вирішувати тільки людині і це треба пам’ятати, бо розплата за гріхи прийде неодмінно і чекати не змусить. Як сказала одна з гріхинь: «Пам’ятай, що вибір завжди робите ви. Я лише спокушаю. Я ж не тягну її бігти повз. Я просто шепочу їй на вушко. І вона завжди може послати мене куди подалі
