Літ-крит

Повість «Життя до дня народження», обсяг твору - 8ст., автор - Зітуні Ахмед Яссін(псевдонім - «Качконіс»), конкурсант «Коронації слова», у номінації «Повісті».

Доволі цікавою є тема повісті, щось на межі фантастики, оскільки, достеменно людству невідомо, який саме шлях проходить дитина до моменту народження. Порушено тему заселення душ у тіло, створення самого тіла та процес поєднання цих компонентів, з цілком незвичного ракурсу (існування ніби янгола, істоти з крилами, якому надається душа і тіло, хоча у більшості з літературних текстів, а, відповідно, і в людській уяві, мова йде про заселення душі в тіло і процес народження вже ось цих двох поєднаних компонентів у вигляді маленької людини – дитини; тут ж автор застосовує нове пояснення, описуючи тривалий проміжок часу і подій на етапі до народження).

Хочеться відзначити неймовірну уяву автора, адже, не менш цікаво описано й жіночий організм. Помітно, що автор досить обізнаний у темі, і до написання твору ретельно готувався, адже, кожна використана назва місцевості чи побічно згаданих персонажів – це ретельно продумана деталь тексту.

Наявні у тексті також вигадані назви «БМЛНЛ», «Селезінтауну» і подібні, проте, більшість дивних, на перший погляд, найменувань - походять від вже існуючих літературних слів та наукових термінів.

Обсяг повісті відповідає ознакам жанру повісті, як і однолінійний сюжет, і наявність описів.  Тож автор правильно зазначив жанр свого тексту, щоправда, якщо вдатися до більш детального визначення різновиду жанру, то текст «Життя до дня народження» - це фантастична повість.

Основну ідею тексту простежуємо у назві: зображення життя людини до народження, хоча частково мова йде і про шлях до народження птаха.

Повість складається з семи розділів, за будовою нагадує роман. Оповідь ведеться від першої особи. Кожен окремий розділ слугує переходом від однієї дії до іншої, змінюється також і місце цих дій. Події у тексті розгортаються поступово.

Сюжет тексту досить незвичний (особисто мені припав до душі), адже, у ньому простежуються суб’єктивні і оригінальні думки автора, та свіжий погляд на існуючу століттями ситуацію – шлях до народження дитини.

Перед читачами постає оповідач, він і є основним персонажем повісті. Роль другорядних посідають товариш та помічник головного фігуранта подій – Лелека, а також продавець і власник крамниці «БМЛНЛ» та провідники по дивовижній місцині готелю «ВНДЬ». Побіжно згадуються й різноманітні мешканці місць, котрі минає основний персонаж впродовж своєї подорожі. Всі вони описані доволі казково, їх зовнішній вигляд спонукає нас, читачів, поринути у цей неймовірний, вигаданий автором, світ та сповна насолодитись ним.

У читача можуть виникнути труднощі з розумінням назв (можна в кінці до тексту подати пояснення чому саме такі літери утворюють назву заклад, наприклад). Також можна додати пояснення походжень певних слів (похідних від дійсно існуючих наукових (фізіологія і тд.) термінів). Особисто мені довелось користуватись словником, щоб точніше зрозуміти текст, адже, кожна назва насичена вагомим змістом.

На мою думку, не надто переконливо звучить опис процесу народження, проте якщо зараховувати його до варіанту польоту авторської фантазії, і усвідомлювати що текст є елементом художньої літератури, то цей нюанс залишиться поза увагою.

Автору раджу додати другу частину історії, або бодай кілька абзаців про подарунок і першу зустріч зі світом, бо надто вже інтригуючий фінал.

Загалом, повість «Життя до дня народження» раджу, насамперед, прочитати матусям, для відповіді на питання їх дітлахів (віком до 10 років) «Звідки беруться діти?». Адже такий детальний, завуальований опис відповість на чималу кількість питань маленьких «чомучок», не вдаючись до деталей людської фізіології.

Уявіть, що ви пливете довгою, геометрично неправильною річкою, яка час від часу змінює свої необроблені газоном краї на волохаті кущі чи сплутані листям дерева. Що виходить: ви одночасно весляр, кермувальник, плавець і людина? Навряд чи навіть нахабний вчинок неслухняних рук, які випадково вронили знаряддя руху, змінили б статус подорожнього річкою: він залишився кермувальником, плавцем і людиною. Приписів його діяльності можна робити безліч: подаруйте йому книгу, і він стане читцем. Розрум’яньте холодну глину, і його особа перетвориться чи то на скульптора, чи то на будівничого. Навіть пулени зробили б з загадкового незнайомця барона або, принаймні, успішного крадія (за умови його шрамованих рук і непраної з місяць сорочки).

Джордж Орвелл у своїй антиутопії якось сказав: «Абсолютно біле, як і абсолютно чорне, здається якимось дефектом зору». Звичайно, ця цитата має безліч потрактувань, однак я використаю лише те, яке пасуватиме найбільше до теми роману, що устаткувався у заголовку статті: сутність речі не вміщує у себе якийсь один компонент, який її характеризує, оскільки саму річ характеризують ті компоненти, з яких вона витворена. Саме тому ми спокійно можемо апелювати до того, що хмари, які ми звикли вважати білими, насправді мають відтінок жовтизни у перемішку з синявою, а чоловік, що рухається гирлом несиметричної річки хто завгодно, але не просто весляр чи барон.

Так складають стосунки між речами і у мистецтві, бо зразок повинен бути кращим за дійсність. Музика неможлива без слів або нот, так само як література без образів. Ми можемо свистом зімітувати пташину пісню, але робимо це за наперед сконструйованою нашим мозком технікою, яка підказує нам, де підкопилити губу, а де ворухнути трохи язиком, аби звук видався дзвінкішим.

Життя, як і будь-який літературний твір, математично складне та відносно обчислювальне. Роман Трейсі Шевальє «Дівчина з перловою сережкою» не виключення принаймні тому, що, окрім сюжетних надбудов, читачу пропонується опанувати мистецтво живопису.

Уявімо собі темно-синій фон, який переливається в залежності від позиції глядача. Темний простір порушує світла точка-акцент у вигляді голови, шиї та плеч, які разом складають фігуру молодої дівчини. Її обличчя кольору слонової кістки, на голові міцно змотана блакитна тканина, яка відкриває ліве вухо, та її продовження: жовта, спадаюча до лопаток матерія. Погляд дівчини заховав у собі здивування, загадковість і ледь помітний настрій флірту. У вусі виблискує перлинна сережка, на яку щойно потрапило світло. Так це описала я, черговий реципієнт художнього твору.

Ян Вермеєр, чию творчість авторка роману «оживила» у художньому тексті, дещо по-іншому бачив свою натурщицю. І він зафіксував її образ на картині, на якій зберігся запах лляної олії та Делфтського каналу.

«Портрет не був схожий ні на одну з його колишніх картин. На ньому була тільки я - голова і плечі, - і не було ні стола, ні штор, ні вікон, ні пуховок - нічого, що могло б відвернути увагу. Очі у мене були широко розкриті. Обличчя - освітлене, крім лівої сторони, яка залишалася в тіні. На мені було коричневе плаття і жовтий з блакитним головний убір, який робив мене несхожою на себе. Це як ніби була якась інша Гріт - з іншого міста або навіть з іншої країни. Фон картини був чорний, і тому я виглядала якоюсь самотньою, хоча явно на когось дивилася. Здавалося, що я чогось чекаю, знаючи одночасно, що цього не станеться», - такою була спроба описати дівчину з перлинною сережкою британської письменниці Трейсі Шевальє.

Одна дівчина, проте категорично різні описи.

Звернімося до нашого човняра, якого давно можна було б висадити на сушу. Він для кожного з подорожніх, які або зібралися прати на березі річки, або кидати камінці у воду, буде тим, ким вони його зроблять. Але для аналізу будь-кому з них потрібна певна кількість речей, завдяки яким зробляться висновки.

Нехай наш подорожній буде трохи сп’янілий: він в’яло рухатиме веслом і співатиме якусь тільки йому зрозумілу пісню. На ногах у нього будуть взуті усе ж ті пулени, про які згадувалось вище, а голову прикрашатиме трохи притрушений крейдою капелюх.

«Знову ці феодали нап’ються свого женеверу і лютують, псуючи нам воду», - скажуть пралі.

«О, це ж справжній барон! Сам однісінький!», - скажуть діти.

«У черевиках доволі довгі носи… Певно, його статок складає більш ніж одну козу і гарного породистого коня», - скаже дівчина на видані або син звичайного ремісника.

Що ж, точкові обриси сказали нам про подорожнього більше, аніж він сам. Мистецтво користується аналогічною формулою, та, в залежності від виду, змінюється й формула. Саме через це дівчина на полотні Яна Вармеєра має у вухах перлинну сережку, а дівчина в романі Трейсі Шевальє ковтає сльози через біль, завданий цією прикрасою.

Мистецтво – це одне велике кореневище, з якого породжуються музика, література, танець, скульптура, архітектура тощо. В основі стриженя існує образ, який у свідомості людини з’явиться у вигляді картинки. Вона, ця картинка, обов’язково випередить слово або математичну формулу. Завдяки рецепції митця, картинка оживає і набуває зовнішньої втіленості: вона перетворюється у ноту, слово, рух, руку, колону тощо. А вже тут, на цьому етапі, кожен з нас (якщо він не творець), перетворюється на потенційну пралю, дитину або сина ремісника.

Як «людина поза суспільством - або бог, або звір», так і мистецтво без іншого мистецтва – або вигадка, або утопія.

Внутрішнє та зовнішнє – здається, що боротьбою цих двох категорій зайнятий увесь світ. Не обійдеться тут і без літератури. Звісно, що такий процес, як творчість є вдосталь різноплановим, щоб його розглядати у різних контекстах. Та що зрештою важливіше?